“Коли ви відкриваєте двері свого дому – ви відкриваєте своє серце”

Ірина Мориквас – українська художниця та ілюстраторка дитячих книжок. Вона врятувалася від війни в Україні разом зі своїм 10-річним сином та знайшла безпеку в Польщі, а потім у Нідерландах, де її зараз приймає місцева родина.

До Всесвітнього дня біженців Ірина створила унікальний емодзі – серце з відкритими дверима, що символізує любов та солідарність, які вона зустріла на своєму шляху до безпеки. Завдяки партнерству між Twitter та УВКБ ООН, Агентством ООН у справах біженців, смайли будуть доступні в Twitter з 19 по 25 червня з хештегом #withrefugees, щоб підтримати 100 мільйонів людей, змушених тікати від війни та переслідувань.

Мир і любов

До війни я не часто думала про безпеку. Я жила у гарному, мирному місті, багато малювала, зустрічалася з друзями, подорожувала. У мене чудова сім’я, квартира з прекрасним видом на ліс.

Війна все змінила і змусила замислитися емоційно і швидко. Коли настане війна, єдине, чого ти найбільше хочеш, це щоб вона якнайшвидше закінчилася, щоб наступив мир. Всі інші страхи і переживання зникають. Вона змітає все на своєму шляху – залишає порожнечу.

Ми з сином вирішили поїхати в безпечну країну, де моя дитина буде спати і спокійно жити, де під час повітряної тривоги не потрібно буде ховатися в підвалі, бо в небі літають ракети.

Мною рухали страх і бажання безпеки. Я почувалася перелітним птахом, який летить у теплі краї, тікаючи від зими. Я взяла з сином лише звичайний рюкзак і любов – любов до дитини, країни, життя, людей і світу. Я вважаю, що мир і любов – це найбільші цінності та основа гармонійного розвитку суспільства.

Коли наша приймаюча родина прихистила нас у Нідерландах, я хотіла повісити щось гарне на вікна, бо завжди робила так вдома. Я вирізала білих птахів, двох білих птахів. Я використала те, що було під рукою – аркуш із зошита сина та кухонний ніж.

Допомога та підтримка

У повсякденному житті ми можемо багато покладатися на себе, можемо планувати, докладати зусиль. З початком війни все змінюється – зникає відчуття безпеки, з’являється невпевненість, страх, безпорадність. Тоді навіть найменша допомога має значення. Коли хтось дає дитині теплий чай, ковдру, їжу, іграшку або навіть просто говорить щось підбадьорливе та посміхається.

Ніколи не забуду відчуття, коли ми з сином перетнули польсько-український кордон, перелякані та втомлені, і нас зустрічали посмішки та обійми польських прикордонників та місцевих мешканців. Питали, чи треба щось, чи голодні ми, чи є де переночувати. Дітям дарували іграшки, солодощі. Нарешті на переляканих обличчях дітей з’явилася посмішка. Це було велике відчуття підтримки та єдності, незважаючи на національність та статус.

Будинок, дах над головою

Дах над головою дуже важливий для відчуття безпеки. Цей дах — ваш дім, але коли ракети вистрілюють або облітають його, ви змушені його покинути.

Я люблю подорожувати. Мені легко спілкуватися з людьми, але я ніколи не думала, що колись у моєму житті може бути варіант, коли потрібно зібратися з собою і з дитиною і зробити це швидко і взяти лише найнеобхідніше. І вибрати подорож, яку не планувала і яка невідомо коли і де закінчиться. Тоді хочеться взяти з собою весь будинок, адже важливі навіть стіни, важливий його запах, вид з вікна.

Коли нас вперше прихистила польська родина, ми з сином зайшли до кімнати, яку нам дали. Я сіла на ліжко і видихнула. Я в безпеці. Я справді в безпеці. Я відчула те саме через три тижні, коли ми були в Нідерландах з голландською родиною. Спочатку це незвично, все нове, коли розставляєш речі, робиш звичні повсякденні ритуали, але найголовніше, що цей будинок є – нехай і тимчасовий.

Коли ми відчиняємо двері свого дому комусь, хто потребує безпеки, ми відкриваємо своє серце.

Бо дім – це серце родини.

Підписуйтесь на Ірину в Instagram та Behance.

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter