Університетський гуртожиток на Західній Україні пропонує прихисток людям, які тікають від війни
Університетський гуртожиток на Західній Україні пропонує прихисток людям, які тікають від війни
Донедавна студенти заповнювали коридори та кімнати цього гуртожитку Мукачівського державного університету в Закарпатській області. Зараз тут все по іншому, оскільки родини, які були змушені покинути свої домівки через обстріли та бойові дії в інших частинах країни, знаходять тимчасове житло в його стінах.
Серед них 28-річна Олександра, яка приїхала з дочками Міланою та Поліною та матір’ю Наталією на початку військового наступу 24 лютого. Вони втекли зі свого дому в місті Краматорськ, Донецької області на сході, коли – як і багато інших – прокинулися від звуку обстрілу.
«О п’ятій ранку ми почули гучні звуки вибухів, і ми зрозуміли, що почалася війна. Тому ми зібрали речі та одразу поїхали», – розповідає Олександра, тримаючи на руках семимісячну Поліну, поки шестирічна Мілана грає на трьох односпальних ліжках, зсунутих разом у куті невеликої кімнати в гуртожитку, де спить родина.
“Ми зібрали речі та одразу поїхали.”
Коли почалося бомбардування, вони сіли в машину з кількома речами та двома собаками та поїхали на захід. «Мій чоловік привіз нас сюди і повернувся, бо йде призов в армію. Служити повинні всі чоловіки віком від 18 до 60 років. Я за нього дуже переживаю», – каже Олександра. «Ми сумуємо за ним», – додає дочка Мілана.
[video width="1280" height="720" mp4="https://www.unhcr.org/ua/wp-content/uploads/sites/38/2022/03/When-I-go-…"][/video]
Протягом 15 днів військовий наступ в Україні спровокував найбільшу кризу переміщення населення з часів Другої світової війни. За оцінками, щонайменше 1,85 мільйона людей були переміщені всередині країни, багато хто тікає на захід, щоб уникнути бойових дій у східних, південних і північних регіонах. Ще 2,5 мільйона людей перетнули кордон із сусідніми країнами.
Співробітники УВКБ ООН, Агентства ООН у справах біженців, присутні в ключових місцях у східній, центральній та західній Україні, щоб реагувати на зростаючі гуманітарні потреби. Разом зі своїми партнерами агентство доставило предмети екстреної допомоги для переміщених родин та інших постраждалих внаслідок конфлікту, такі як ковдри, гігієнічні набори, каністри та будівельні матеріали, щоб ремонтувати будинки, пошкоджені під час бойових дій.
Окрім існуючих складів у Києві, Слов’янську та Луганську, УВКБ ООН перемістило гуманітарні вантажі до нових складів у Вінниці, Ужгороді, Чернівцях та двох у Львові, щоб забезпечити негайну відправку в райони, які цього потребують.
Щоб допомогти таким людям, як Олександра, УВКБ ООН тісно співпрацює з місцевою владою, щоб розширити можливості тимчасового прийому внутрішньо переміщених осіб (ВПО), а також визначити будівлі, які можна відремонтувати та використовувати у якості місць компактного проживання для довгострокового перебування. Це буде одним з основних напрямків діяльності УВКБ ООН у надзвичайній ситуації реагування на кризу переміщення. Забезпечення даху над головою та новий, захищений будинок є одними з головних пріоритетів для людей, які були вимушено переміщені та залишили зруйновані будинки.
УВКБ ООН також розширює програми надання життєво важливих послуг, таких як правова допомога, психосоціальна підтримка, захист дітей, а також програми запобігання гендерно зумовленому насильству та реагування на нього. Створюється багатоцільова програма грошової допомоги, щоб допомогти переміщеним особам задовольнити їхні базові потреби, як-от орендна плата.
Мукачівський державний університет є одним із багатьох закладів західної України, який відкрив свої двері для забезпечення тимчасового житла для ВПО. Місцевий партнер УВКБ ООН «NEEKA» підтримує центр, надаючи теплий одяг, їжу, воду та дуже необхідне обладнання для кухонь, включаючи холодильники та мікрохвильові печі.
«Закарпатська область зараз приймає близько 100 000 переселенців. Це найбільша кількість людей, які коли-небудь приїжджали сюди, — пояснює ректор Мукачівського державного університету Тетяна Щербак. — Багато храмів, шкіл та університетів відкрили свої двері, тому що в місті більше немає місць. Місцеві готелі та приватний сектор переповнені».
«У нас у гуртожитку є опалення, тож зазвичай місцевий Центр надання адміністративних послуг перенаправляє сюди мам з дітьми», – розповідає Тетяна. Щодня до гуртожитку приходить до 250 осіб, деякі проводять лише ніч, перш ніж продовжити свою подорож, щоб шукати притулку в сусідніх країнах, а інші – як Олександра та її родина – залишаються довше.
“Я не знаю, як довго ми тут залишимося.”
Маленька Мілана малює малюнок із сердечком для свого батька за письмовим столом у їхній кімнаті в гуртожитку. Вона сподівається, що незабаром родина повернеться додому і возз'єднається. «Війна скоро закінчиться. Через чотири дні поїдемо додому, я побачу обох бабусь і дідуся», — радісно пояснює вона.
Олександра не поділяє оптимізму доньки і цікавиться, як довго їм доведеться називати гуртожиток домом. «Ми дуже вдячні, що університет прийняв нас. Я не знаю, як довго ми тут залишимося».