Двічі зазнавши вимушеного переміщення, Яна Любимова використовує власний досвід, аби підтримувати та сприяти захисту інших переміщених українців, змушених покинути власні домівки.
© За останні 10 років Яна Любимова стала символом стійкості для мільйонів внутрішньо переміщених осіб в Україні, відстоюючи їхні права та потреби. © УВКБ ООН/Ірина Тимчишин
«Здається ніби ти рухаєшся в якомусь тунелі й на певному етапі погано контролюєш те, що відбувається… І в цьому процесі очікуєш, що ще кілька щаблів і тобі стане легше, принаймні психологічно», – каже 41-річна Яна Любимова, описуючи, що відчуває, зіткнувшись з необхідністю покинути власну домівку й зазнавши переміщення двічі за останні десять років.
Мільйони українців було викорінено з їхніх домівок через війну, що розпочалася у 2014 році в Автономній Республіці Крим та на сході країни й переросла у повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.
Під час першої хвилі переміщення приблизно 1,4 мільйона осіб були змушені тікати від бойових дій, переважно в Донецькій і Луганській областях. Яна залишила Кадіївку, яке перебувало поза контролем уряду України з 2014 року, й перемістилася до Старобільська, також на Луганщині. Тут її родина побудувала нове життя. Попри успішний бізнес вона не могла закрити очі на проблеми інших внутрішньо переміщених людей.
Яна стала співзасновницею «Дієвої громади» – громадської організації, створеної, аби допомогти внутрішньо переміщеним особам інтегруватися в новій громаді, що є одним із ключових пріоритетів влади та гуманітарних агенцій.
У 2020 році перша Рада внутрішньо переміщених осіб (Рада ВПО) була створена на Луганщині, а Яна стала її головою та ланкою між внутрішньо переміщеними людьми та органами влади.
«Ми починали працювати, бо хотіли полегшити ситуацію, в якій опинилися люди. На жаль, я мала досвід переміщення, але він допоміг мені, бо я добре знала, що робити, коли війна торкнулася кожного в Україні», – каже Яна.
Втрачене відчуття дому
24 лютого 2022 року їй знову довелося рятуватися втечею. За години до того, як Старобільськ потрапив у російську окупацію, Яна із чоловіком узяли свою собаку, спакували документи в машину й залишили місто, яке стало їхньою другою домівкою. Після кількох днів у дорозі вони перетнули всю країну і знайшли тимчасовий прихисток на Івано-Франківщині. Упродовж першого місяця повномасштабного вторгнення понад 10 мільйонів людей, або чверть населення України, зазнали переміщення всередині країни або шукаючи притулку за кордоном як біженці.
«Я відчувала дуже сильний флешбек після повномасштабного вторгнення, коли всім була потрібна їжа, місце, де можна переночувати, помитися, й відчути себе в безпеці. Ми це вже бачили у 2014 році. Але цього разу війна прийшла не лише в одну чи дві області, а в кожний куточок України й зачепила всіх людей», – згадує Яна.
Вона допомагала людям, які тікали від війни, знайти житло й отримати доступ до необхідної допомоги. Через чотири місяці їй запропонували роботу в офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Києві, і вона знову переїхала.
Яна відвідує місце тимчасового проживання для переміщених осіб у Києві, щоб ідентифікувати їхні потреби з Андрієм Живага, який перемістився з Лисичанська. ©УВКБ ООН/Ірина Тимчишин
Перезавантаживши життя двічі, Яна керується принципом «Не ставити життя на паузу», попри те, що через пережиті події вона втратила відчуття дому: «Моє відчуття дому повністю стерлося, і це насправді травмує, бо, наприклад в побуті я не терплю зайвих речей, думаючи, чи потрібна мені зайва чашка або інші речі, і чи зможу я їх забрати, якщо доведеться знову їхати».
Роблячи голоси людей з Луганщини гучнішими
На посаді голови Ради ВПО Яна підтримує зв’язок з іншими переміщеними особами з Луганської області, що зараз майже повністю окупована Російською Федерацією. Її увага зосереджена не тільки на тих, хто залишив свої домівки, а й на тих, хто залишився в районах, до яких не можливо доправити гуманітарну допомогу.
Вона наголошує на важливості створення умов для людей, які бажають добровільно повернутися додому після того, як український уряд відновить контроль над окупованими територіями, не нав’язуючи політику, яка змушувала б людей повертатися назад. Її зусилля виходять за рамки негайного реагування і спрямовані на створення фундаменту для сталого відновлення та реінтеграції, наприклад, способом адвокації щодо забезпечення основних послуг та можливостей працевлаштування як у приймаючих громадах, так і в районах повернення.
Євген, який разом з родиною, був змушений переміститися з сіл на Луганщині, показує свого нового улюбленця. © УВКБ ООН/ Ендрю Макконнел
Переміщені особи з Луганської області поряд з місцем тимчасового проживання у Харкові. © УВКБ ООН/ Ендрю Макконнел
Наразі 527 Рад ВПО працюють в Україні, представляючи інтереси внутрішньо переміщених громад по всій країні. У листопаді 2023 року Агентство ООН у справах біженців підтримало перший Всеукраїнський Форум Рад ВПО, що відбувся в Києві. Представляючи свій регіон, Яна взяла участь у панелі, до якої також долучилася Паула Гавірія Бетанкур, Спеціальна доповідачка Організації Об’єднаних Націй (ООН) з прав людини внутрішньо переміщених осіб, щоб привернути увагу до становища мільйонів внутрішньо переміщених людей в Україні.
Яна (третя справа) бере участь у першому Всеукраїнському форумі Рад ВПО в Києві. ©Стабілізейшен Суппорт Сервісез/Євген Воронцов
«Людини, якою я була до 2014 року, більше існує. Вони забрали у мене все, – каже Яна, розмірковуючи про останні 10 років, що докорінно змінили її життя. – Чи ухвалювала б я інші рішення, якби знала, що через 10 років я втрачу дім двічі? Ні, я допомагала б ще більше. У миті, коли мені здається, що я більше не можу, я завжди думаю про тих, хто перебуває в життєвих обставинах, коли вони не можуть зарадити собі. Я взяла на себе відповідальність говорити голосом людей. І я не можу дозволити собі сказати, що я більше не можу».
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
