Завдяки майновому бізнесу Гроховські запропонували житло тисячам людей, які втекли від війни в Україні, але цим не обмежується їхня допомога іншим.
Лена Гроховська та Владислав Гроховський (у центрі позаду) з українськими біженцями (зліва направо) Оксаною, Валерієм та Людмилою. © УВКБ ООН/ Тарік Аргаз
Польський забудовник Владислав Гроховський — неординарний головний виконавчий директор. 71-річний керівник приймає ділові дзвінки через розкладний телефон у стилі ретро і відмовляється використовувати електронну пошту, вважаючи за краще листуватися з допомогою ручки й паперу. Він робить перерву від офісної роботи, щоб керувати власним стадом ланей, за яким він слідкує на велосипеді в польській сільській місцевості.
Його філософія бізнесу також уникає ділової конвенції. Випускник кіно школи почав успішний фермерський бізнес в останні роки комуністичного режиму в Польщі в той час, коли інші підприємці перейшли до більш сучасних галузей. Потім він відкрив свою компанію Arche на початку 1990-х років, відновляючи занедбані історичні будівлі, які стали перлиною в успішній мережі готелів.
«Гроші в бізнесі — це для мене зовсім другорядний елемент. Я ніколи не читав ніяких бізнес-планів, — сказав Владислав, його очі мерехтіли над його «торговою маркою» — білосніжними вусами, знайомим видовищем на рекламних щитах у рідному місті Седльці. — Я ніколи не цікавився заробітком грошей. Я завжди хотів бути корисним або долучитися до чогось. Я дію під впливом своїх емоцій».
Тож не дивно, що коли він та його дружина мисткиня Лена створили Фонд Лени Гроховської у 2014 році, щоб вести свою гуманітарну діяльність, це також перетворилося на щось незвичайне.
Фонд почав надавати допомогу нащадкам тих поляків, яких у роки комуністичного режиму заслали до Центральної Азії, а потім розширився, щоб допомогти іншим людям, включно з особами з інвалідністю, бездомними й колишніми ув’язненими. Завдяки майновому бізнесу Гроховського ключовою сферою підтримки було забезпечення можливості проживання в будівлях, що належать Arche Group, найбільшому приватному готельному оператору Польщі та одному з найбільших забудовників.
Після повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року понад 1,5 мільйона біженців поїхали шукати безпеку до сусідньої Польщі. Протягом наступного року фонд надав біженцям понад 500 000 ночей безоплатного проживання, у той час, коли у 2022 році він інвестував 4,5 мільйона доларів у довгострокове житло для українських сімей, включно з відкриттям пунктів тимчасового розміщення в шести різних польських містах.
«Нам важко уявити, як себе відчувають люди, яким потрібно тікати зі свого дому, — сказала Лена. — Це неймовірна трагедія. Ми допомагаємо, наскільки можемо». Подружжя розуміло, хоча й це життєво необхідно, проте тільки задовольняти основні потреби біженців, такі як їжа та житло, буде недостатньо.
«У кожного є потреба в гідності, — пояснив Владислав. — Гідність приходить із роботою. Саме тому ми не просто залишаємо людей у нашому житлі для біженців, надаючи їм допомогу в готовому вигляді. Люди активно шукають роботу. Сила в незалежності».
Владислав Гроховський (центр) відвідує майстерню з кераміки в офісах Фонду Олени Гроховської в Седльці, Польща. © УВКБ ООН/ Анна Лімінович
Натхненний художньою пристрастю Лени, фонд відкрив професійні майстерні, у яких десятки біженців та поляків пліч-о-пліч працювали над створенням орнаментованої кераміки, витворами мистецтва та іншими ремісничими виробами, які продаються в інтернеті та в готелях Arche. Вони також відкрили мережу кафе в Седльці, Варшаві та Гданську, де працюють особи з інвалідністю, продаючи традиційний хліб та випічку, виготовлену в пекарні фонду. Відчуття командної роботи й однієї громади очевидне у кожному з установ.
«Діяльність фонду обертається навколо мистецтва в широкому сенсі, культури й традицій, — пояснила Олена. — Мистецтво й бізнес переплітаються, і це дуже цікаво. Я думаю, мистецтво дає багато. Це змінює світ, це змінює людей».
На знак визнання їхньої підтримки біженців та інших осіб у Польщі, Лена Гроховська та Владислав Гроховський були названі регіональними лауреатами премії Нансена Агентства ООН у справах біженців у 2023 році.
«Це нагорода для всіх у фонді, — сказала Олена. — Без людей ми нічого не змогли б досягти. Але працюючи разом у групі, ми дійсно можемо зробити багато. Ось у цьому вся справа».
Владислав (у центрі) вітає українських біженців Оксану (ліворуч) та Валерія (праворуч) у майстерні кераміки фонду, де працює пара. © УВКБ ООН/ Анна Лімінович
38-річна Людмила — серед тих, хто мав можливість процвітати завдяки підтримці Гроховських та їхнього фонду. Вона приїхала в Седльці в березні 2022 року зі своїми двома дітьми, виїхавши з Києва після трьох тижнів в укритті в підвалі під своїм багатоквартирним будинком.
Сім’я залишилася з друзями, перш ніж орендувати спільну квартиру, але Людмила, перукарка за професією, знаходила тільки такі види роботи, як прибирання і збирання грибів, поки вона вивчала польську мову, у неї закінчувалися гроші й варіанти. Саме тоді подруга розповіла їй про фонд, який наймав адміністратора для роботи в гуртожитку для біженців, який був відкритий у місті.
Вона не тільки отримала роботу, а й власну невелику квартиру в новому гуртожитку для проживання з дітьми. «Коли ми почали жити самі в нашому маленькому мирному місці, тільки тоді ми почали відчувати, що ми в безпеці, — сказала Людмила. — Якщо у вас немає роботи, ви ніколи не можете бути впевнені в завтрашньому дні».
Завдяки стабільності, яку вона отримала, проживаючи й працюючи в гуртожитку, Людмила відчула готовність ризикнути, коли українська подруга Оксана виїхала й запропонувала їй можливість купити перукарню в центрі Седльці. Вона перейменувала бізнес на «Oxygen» (українською — кисень) — згадка про ім’я своєї подруги й допомогу, яку вона отримала від фонду.
«Це дійсно важлива річ для українців, — пояснила вона. — Фонд дав нам таку можливість, як ковток повітря, функціонувати і якимось чином стати на ноги в чужій країні».
Своїм прикладом Гроховські надихнули інші підприємства зробити те саме. Інший забудовник із Седльці Констант Струс знайомий із подружжям із початку 1980-х років і одружений на сестрі Владислава. Після початку повномасштабної війни в Україні він запропонував подружжю розмістити біженців з України в його готелі для робітників, який спочатку мав бути знесений, щоб звільнити місце для нової забудови.
«Робота Владислава й Лени неоціненна, вони є взірцями для інших бізнесів у Польщі, — сказав Струс. — Владислав дуже скромна людина… яка надихає інших діяти, не змушуючи й не просячи їх. Олена приносить своє тепло в основу і приймає всіх людей, які працюють із нею».
Людмила (ліворуч), біженка з України, зачісує волосся клієнта у своєму салоні в Седльці, Польща. © УВКБ ООН/ Анна Лімінович
Гроховські й далі шукають нові способи розширення можливостей людей, яким допомагає їхній фонд. В одному з полів, які оточують їхній будинок у сільській місцевості за 30 хвилин їзди від Седльці, вони будують велику кругову дерев’яну будівлю в центрі нової екоферми, яка забезпечить підтримане проживання і роботу для людей з інвалідністю.
Владислав ділиться своїм переконанням, що допомогу біженцям треба розглядати не як благодійний акт, а як те, що приносить користь суспільству.
«Я думаю, що проблема біженців зростатиме, і ми не можемо заховатися від неї або поставити більше стін, — сказав він. — Вони можуть зробити великий внесок, а виключаючи таких людей, ми, на жаль, багато втрачаємо».
«Це хороші люди, які просто опинилися в складній ситуації, будь то через війни або зміни клімату… Чим більше ми солідарні з ними, тим прекрасніший світ і майбутнє, яке ми можемо побудувати».
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
