Олена, 51-річна мати восьми дітей, яка приїхала до міста Ужгород у квітні 2022 року © УВКБ ООН/Аліна Коваленко
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело до переміщення приблизно 6 мільйонів осіб в Україні. Чимало людей, які намагалися знайти безпечне місце та розпочати життя з нуля, прибули до Ужгорода на заході України. Серед них була 51-річна Олена, мати вісьмох дітей, чий чоловік загинув в результаті обстрілу на Донеччині у квітні 2022 року.
Життя Олени до лютого 2022 року було абсолютно інакшим. Вона жила з шістьома дітьми у сучасному, великому будинку, який вона збудувала разом зі своїм чоловіком. Її дві дорослі доньки жили окремо. Велика родина їздила відпочивати закордон, а їхні діти могли ходити на різноманітні заняття після школи. Життя було прекрасне. І все змінилося, коли їхнє місто потрапило під сильний обстріл та було окуповане. Олена втратила усе, що мала: чоловіка, їхній будинок та спільні мрії на майбутнє.
У перші два тижні після прибуття до Ужгорода Олена часто плакала. За підтримки психолога, яка допомогла їй отримати тимчасове житло, їй вдалося залікувати рани та знайти нові радощі у своєму новому житті. “В Ужгороді я взялася за те, що люблю найбільше — малювання. Я організовую тренінги для жінок по образотворчому мистецтву та нейрографії. Це вид мистецтва, який допомагає виражати свої почуття. У такий спосіб ми згадуємо про свої мрії, і я нагадую переміщеним жінкам, що мрії нам даровані, щоб їх втілювати”.
Олена також ходить на кулінарні курси, які проводить місцева шефиня Любов Керецман. “У мене до цього не було кулінарного досвіду, але на тренінгу я була здивована, скільки існує різноманітних здорових страв, і наскільки просто їх можна приготувати. Мені подобається готувати, зустрічатися з іншими жінками та знаходити нових друзів”.
Навіть під час війни, життя триває. Діти навчаються у школі онлайн. Дівчата знову зайнялися музикою і вчаться грати на скрипці, а хлопці відвідують заняття з карате, малюють та вивчають англійську мову.
Для Олени Ужгород став новим домом. Найбільше за все вона бажає, щоб її діти продовжити навчання та виростали подалі від жахіття війни. Згадуючи перші свої дні в Ужгороді, Олена сказала: “Я була вражена добротою та гостинністю місцевих людей. Ми відчуваємо їхню теплоту та доброту, вони нам допомагати, відповідали на усі питання, у тому числі знайшли житло та роботу, а також допомогли подолати жахливі травми та страждання війни, які ми лишили позаду у Донецьку та вирішили почати з нуля”.
УВКБ ООН продовжує надавати термінову допомогу тим, хто живе поблизу лінії фронту. При цьому, пріоритет віддається й заходам на підтримку довгострокових рішень у сфері захисту на рівні місцевих спільнот. Підтримуючи зусилля з локалізації гуманітарної допомоги, УВКБ ООН продовжує працювати з місцевими партнерами та громадами, допомагати їм розбудовувати свої спроможності, залученість та реагування.
Завдяки тривалій та щедрій підтримці від США, одного з найбільших донорів УВКБ ООН, ми маємо змогу надавати термінову допомогу таким родинам, як у Олени, а також тим, хто живе у прифронтових районах. Разом із тим, УВКБ ООН віддає пріоритет пошуку довгострокових рішень, шляхом реалізації заходів із захисту на рівні спільнот. УВКБ ООН продовжує зусилля, спрямовані на інтеграцію людей на місцях, і таким чином працюватиме й надалі з місцевими партнерами та громадами, щоб підтримати їхні можливості, заходи з реагування та залучати до гуманітарної допомоги.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
