Дар’я Маркович та її команда ініціювали створення Інтеграційного хабу "Платформа спільних дій" в Мукачеві. © UNHCR/Вікторія Андрієвська
Дар’я Маркович родом з Маріуполя. Активна громадянка, вона була одним із активних членів Молодіжної ради Маріуполя, брала участь у започаткуванні та розвитку програми молодіжного підприємництва, завдяки якому талановита молодь отримувала гранти для розвитку бізнес-проектів.
Коли в березні повномасштабне вторгнення дійшло до Маріуполя, Дар’я сподівалася, що воно закінчиться за кілька днів. Їй та її мамі було важливо залишитися в Маріуполі, захищати свій дім і підтримувати своїх співгромадян. Проте день за днем обстріли наближались все ближче до їхнього дому, а місто зазнало потужних бомбардувань. Це спричинило обмеження доступу до основних послуг. «Не було мобільного зв’язку та водопостачання. Доводилося ходити далеко до криниць за водою, переступаючи через трупи на вулиці. Це було жахливо і дуже страшно»,– згадує Дар’я. «16 березня прямо біля нашого будинку вибухнула бомба, і вікна в нашому будинку повилітали. Вибухова хвиля сильно пошкодила мамі очі. Саме в цей момент я сказала: «Досить, нам потрібно тікати заради нашої безпеки».
Дар’я швиденько зібрала свої речі й разом із мамою, подругою та трьома котами вирушила у страшну й невідому подорож під обстрілами, їх змушували час від часу зупинятися та обшукували на блокпостах.
Через десять днів, приїхавши на Закарпаття, Дар’я нарешті змогла зітхнути з полегшенням. Регіон приймав багато інших людей, які втекли від військових дій.
«Ми вже були знайомі з подібними кризами, які стались після початку бойових дій на сході України в 2014 році, коли було багато переселенців з Донбасу, які шукали безпеки в Маріуполі та регіоні. У 2014 році потреби в гуманітарній допомозі були величезними, і багато хто потребував психосоціальної підтримки для роботи з травмою, яку вони пережили. У той час у Маріуполі швидко відкрилися вісім молодіжних центрів, окрім центрів для сімей та центрів надання гуманітарної допомоги. Тож ми знали, як налаштувати системи для задоволення потреб переміщених осіб», – пояснює Дар’я.
«Переміщення є проблемою як для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), так і для громад, які їх приймають. Місцеві жителі щиро відкривають свої будинки для людей, яким довелося втекти, але це також може чинити тиск на існуючі послуги. Але якщо ми зможемо використати навички та таланти ВПО, у всієї громади з’явиться чудова можливість розвиватися», – додала вона.
«У Маріуполі було багато просторів, де молоді люди могли зустрітися, обговорити свої ідеї, використовувати простір для роботи з ноутбуком або для організації навчання. У Мукачеві таких приміщень було менше», – каже Дар’я.
Рік тому Дар’я та інші організували міські збори, де були присутні 50 місцевих організацій громадянського суспільства та представники місцевої громади, щоб обговорити потреби громад. Зустріч була сприйнята позитивно, було запропоновано багато конструктивних ідей, в т.ч. необхідність створення спільних просторів для молоді.
«Саме під час спілкування з місцевою молоддю ми дізналися, що місту вкрай потрібна студія звукозапису, оскільки у молодих місцевих музикантів немає можливості записувати свою музику. Під час цієї зустрічі були запропоновані й інші ідеї для майбутнього хабу», – згадує Дар’я.
Важливою особливістю хабу є те, що він відповідає універсальним конструктивним вимогам. «Важливо, щоб хаб об’єднував усіх, не залишаючи нікого осторонь. Хаб був створений як абсолютно безбар’єрний простір. Будівля має безбар’єрний вхід, ліфт на другий поверх, вона обладнана безбар’єрним санвузлом. Тут активні громадяни з різних регіонів України зможуть продовжити свою громадську діяльність та працювати над новими проектами,» – каже Дар’я.
Місцева влада запропонувала приміщення, відбувся масштабний ремонт із врахуванням усіх державних будівельних норм та норм для облаштуванням безбар’єрного приміщення. Паралельно з капітальним ремонтом проходило навчання учасників від Мукачівської молодіжної ради. Молоді люди опановували навички фасилітації, модерації, вирішення конфліктів, управління проектами. У хабі створено студію звукозапису, кімнату дизайн-мислення, переговорну та зал для тренінгів.
Дмитро читає вголос текст на вхідній табличці Інтеграційного хабу © UNHCR/Вікторія Андрієвська
Анна та Дмитро радіють відкриттю Інтеграційного хабу. Вони планують проводити тут заходи для людей з інвалідністю. ©УВКБ ООН/Вікторія Андрієвська
Вхідна табличка Інтеграційного хабу
Приміщення Інтеграційного хабу
Приміщення Інтеграційного хабу
Приміщення Інтеграційного хабу
Приміщення Інтеграційного хабу
Студія звукозапису в Інтеграційному хабі
Олександр піднімається на ліфті на другий поверх будівлі, де розташовано хаб
Активну участь взяли міжнародні партнери: Програма розвитку ООН (ПРООН), Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та Європейський Союз. Вони допомогли з ремонтом та облаштуванням хабу. Інтеграційний Хаб розміщений у Центрі громадської та національних культур.
Проєкт став головною метою Дар’ї – вона щодня працювала над втіленням цієї ідеї в життя. «Я вагітна, через два тижні народжу дитину, але я була настільки зайнята, що майже не помічала, як швидко наближається термін. Я думаю, що дитина буде дуже сильною, тому що нам уже довелося подолати багато випробувань разом».
Після завершення роботи над хабом Дар’я мріє повернутися додому в Маріуполь. «Я дуже хочу додому. Люди, які були змушені переїхати з Маріуполя, Херсона, Бахмута, Донецької чи Луганської областей, усі мріють, щоб їхні міста знову повернулись під контроль уряду України. Зараз ми передаємо свій досвід місцевим громадам в інших регіонах, щоб вони могли продовжувати подібну діяльність самостійно, коли ми поїдемо додому. Я вірю, що це станеться дуже скоро. Я хочу побачити своє море. А далі на нас чекає багато роботи у відбудові рідних міст та України в цілому», – каже Дар’я.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
