“Звертаюся до усіх, хто вимушений покинути свою домівку, хто втратив житло і шукає себе в новому місті — не бійтеся змін, не втрачайте віри в майбутнє, та цінуйте й бережіть своє життя”, – каже 39-річна Ярослава Пальчик, психологиня місцевої партнерської організація Агентства ООН у Справах біженців (УВКБ ООН) Благодійний Фонд Рокада, яка була вимушено переміщена із Бучі, Київська область у 2022 році.
До початку повномасштабного вторгнення в Україну Ярослава Пальчик працювала дитячою психологинею та мала власний кабінет фізичної реабілітації. Жінка присвятила понад 12 років допомозі дітям з ДЦП. Але коли російські війська вторглися до міста, від справи всього її життя залишилася лише понівечена будівля.
“Ці 2 дні здавалися вічністю. 24 лютого над моєю квартирою був збитий ворожий літак, 25 лютого – в 300 метрів від будинку розірвалась авіабомба і це було останньою краплею для виїзду з міста,” – ділиться спогадами жінка.
Ярослава не знала чим далі займатись, що робити та куди рухатись далі. Каже, що доля розставила все на свої місця сама.
Разом із дітьми, 17-річною дочкою Вікторією та 7-річним сином Тимофієм, вони покинули рідний дім і переїхали до Житомирської області. Перебуваючи там, вона шукала психолога для себе та дітей. Так вона познайомилася з Лесею, психологинею благодійного фонду «Рокада». Пізніше вона запитала, чи погоджується Ярослава дати інтерв’ю чеському телебаченню, щоб розповісти про свій досвід переміщення. Це був момент, коли вона познайомилася з Катериною, координаторкою благодійного фонду «Рокада» в Житомирі. Коли Катерина дізналася, що Ярослава – дипломована психологиня, вона запропонувала приєднатися до команди Рокади.
Зараз Ярослава допомагає батькам та їх дітям адаптуватись до нових умов життя, вчить, як можна подолати страхи та як боротися з тривогами, як правильно говорити з дітьми про війну.
Також вона проводить групові тренінги для реабілітологів інклюзивно-ресурсних центрів Житомирської області та для батьків, що виховують дітей з ДЦП.
«Найбільше я запам’ятала слова одного маленького хлопчика з Донецької області. Він приїхав з батьками на Житомирщину, вони жили у віддаленому селі, в старенькій хатинці, яку надали небайдужі мешканці громади. Наша мобільна бригада провела первинні консультації, і коли ми вже виїжджали, до мене підбіг цей хлопчик і сказав: «Ви знаєте, до сьогодні моїм улюбленим супер-героєм був Людина-Павук, а тепер – ви!». Я проплакала майже всю дорогу назад і саме тоді зрозуміла, яку надважливу роботу ми виконуємо і наскільки ми є важливими для інших”.
З початку війни, УВКБ ООН в Україні та партнерські організації надали інформацію у сфері захисту, правову допомогу, психологічні консультації та послуги соціальної підтримки понад 1,3 млн переміщених та постраждалих від війни людей.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
