19 серпня у світі відзначають Всесвітній день гуманітарної допомоги
19 серпня у світі відзначають Всесвітній день гуманітарної допомоги щоби вшанувати роботу гуманітарних працівників, які самовіддано працюють, аби допомагати людям, яких зачепила криза в Україні та в усьому світі.
Сьогодні у світі не залишилось жодного континента, який би не був охоплений конфліктом, внаслідок якого люди змушені полишати свої домівки у пошуках безпечного притулку для себе і родин. Динаміка бідності, нестачі продовольства, зміни клімату, конфліктів та переміщення все більше взаємопов’язані та посилюються, змушуючи все більше людей шукати безпеки та прихистку.
Ситуацію, що склалась, ми називаємо кризою наймасовішого вимушеного переміщення у світі від часу Другої світової війни, говорячи про понад 82 мільйони вимушено переміщених осіб станом на кінець 2020 року згідно даних Звіту про Глобальні тенденції переміщення у світі Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН).
На жаль, винятком не стала і Україна, на сході якої вже восьмий рік поспіль триває збройний конфлікт. Різні національні та міжнародні гуманітарні агентства продовжують надавати життєво необхідну допомогу населенню, котре постраждало внаслідок конфлікту, подекуди, зазнаючи людських втрат і серед своїх співробітників. Лише у 2020 році було атаковано 475 працівників гуманітарної допомоги: 108 вбитих, 242 поранених і 125 викрадених (згідно даних ООН в Україні).
У 2014 році працівник гуманітарної допомоги Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) загинув під час удару снаряду поблизу штаб-квартири МКЧХ на сході України. В 2017 році загинув працівник Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СММ), а також отримали поранення двоє інших членів СММ внаслідок вибуху та пошкодження автівки неподалік від села Пришиб на непідконтрольній уряду території Луганської області.
Важливо відзначати День гуманітарної допомоги не лише для того, щоб згадати людей, які зробили найбільшу самопожертву заради допомоги іншим, а й для того, щоб привернути увагу світу до конфліктів і криз, які досі тривають.
За даними ООН, цього року гуманітарної допомоги і захисту потребуватимуть приблизно 168 мільйонів людей. Це одна людина із 45 по всьому світу, і це найвищий показник за останні десятиліття. ООН та організації-партнери мають на меті допомогти 109 мільйонам найбільш вразливих людей, для чого необхідне фінансування в розмірі 28,8 млрд доларів. І таке зростання потреб відбувається щогодини.
Сьогодні, у цей особливий день, УВКБ ООН в Україні з гордістю представляє своїх колег, які працювали в районах надзвичайних ситуацій. Незважаючи на всі труднощі та невизначеність у нових місцях, наші колеги віддавались служінню тим, хто втікає від насильства, переслідувань та інших небезпек, які походять як від людини, так і спричинені природою. Південний Судан, Нігерія, Ірак, Чад, Демократична Республіка Конго, Руанда, Афганістан, Йорданія, Джибуті, М’янма, Лівія – це лише невеликий список місць, де співробітники УВКБ ООН надають допомогу для порятунку життя, захищають права та добробут біженців, а також шукають шляхи полегшити ситуації примусового переміщення.
Мене звати Ірина, я працюю Радницею з питань захисту УВКБ ООН, м. Маріуполь
Я приєдналась до УВКБ ООН у серпні 2014 року, коли УВКБ ООН розпочало гуманітарне реагування на надзвичайну ситуацію через масове переміщення населення на Сході України. Більшість моїх функцій були пов’язані із питаннями захисту: це включало спілкування з постраждалим населенням, вивчення їхніх потреб та надання термінової допомоги у вигляді основних предметів домашнього вжитку, одягу, допомоги у ремонті пошкоджених будинків та обігріву їх узимку. Тепер я займаю посаду Радниці з питань захисту УВКБ ООН у Маріуполі.
Я працюю у складі розумної та ініціативної команди більше 7 років. Моя сьогоднішня основна робота – аналіз даних про події на лінії розмежування та в громадах, які приймають внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Цей аналіз допомагає нам зрозуміти основні проблеми людей, які живуть в умовах переміщення та на лінії розмежування, а також причини цих проблем. Загалом, ми тісно співпрацюємо з муніципальною та регіональною владою для вирішення таких питань, як відновлення пошкодженого житла, втрачених документів, сім’ї, розділені конфліктом.
У грудні 2019 року мене викликали на екстрену місію до операції УВКБ ООН в Демократичній Республіці Конго для підтримки польової команди в Буні. Перше, що слід зазначити про ДРК, це те, що це дуже гарна країна з мальовничою природою та різноманітними природними ресурсами. На жаль, населення багатьох регіонів страждає від актів насильства, викликаних різними збройними групами. Операція УВКБ ООН в країні дуже велика і існує тривалий час. Колеги УВКБ ООН забезпечують захист біженців, які тікають з Бурунді, Центральної Африки, Південного Судану, а також великої кількості внутрішньо переміщених осіб.
У Буні я працювала з іншою чудовою командою, де ми допомагали уряду переселити кілька тисяч сімей ВПО із застарілого поселення ВПО на безпечнішу та краще організовану локацію. Я допомагала команді визначати пріоритети сімей для переселення, стежити за умовами у новоствореному населеному пункті, стежити за окремими справами з партнерами (батьки дітей були далеко, комусь потрібна була медична допомога, комусь – більші притулки). Разом з цим нам доводилося реагувати на прийом нових людей, які прибували до міста Буня та його околиць, рятуючись від насильства у рідних селах. Екстрене реагування на переміщення також поєднувалося з терміновим плануванням нових способів роботи та надання допомоги людям під час пандемії COVID-19. Тож нашій команді довелося продумати підтримку гігієни на локаціях із ВПО та у приймаючих громадах. Нам довелося переглянути наш спосіб роботи, щоб не піддавати людей ризику зараження COVID-19, що, чесно кажучи, було дуже нелегкою справою.
Пам’ятаю, коли я спілкувалась із молодими дівчатами та хлопцями на локації проживання ВПО, я запитала їх про найбільшу проблему, яку вони хотіли б вирішити. І вони одразу відповіли, що хочуть ходити до школи. Бажання вчитися витісняло бажання грати у футбол та займатися рукоділлям. Проблема в тому, що освіта у багатьох школах не є безкоштовною, батьки повинні сплачувати внески за навчання, не кажучи про витрати, пов’язані із придбанням шкільного одягу та канцтоварів. Багато сімей, особливо переселенці, не можуть собі цього дозволити. Тож замість того, щоб ходити до шкіл, діти починають займатися невеликими справами по громадах, щоб допомогти сім’ям отримувати певний дохід.
Вплив гуманітарної роботи не завжди легко оцінити. Я думаю, що найкраще, що ми можемо зробити, – це уважно слухати історії людей, яким потрібна допомога після переживання жахливих подій у своєму житті. Швидше за все, ми не зможемо заспокоїти біль і негайно вирішити їхні проблеми. Звичайно, у нас не буде ресурсів, щоб задовольнити потреби кожної окремої людини, яка звертається до нас за допомогою. Але те, що ми безумовно можемо і повинні зробити, – це поділитися історіями цих людей з тими, хто має владу допомогти. Ми можемо зробити їхній голос гучнішим. В операціях з внутрішньо переміщеним населенням, УВКБ ООН тісно співпрацює з багатьма суб’єктами з різних секторів. Коли наша спільна робота приносить позитивні зміни в сім’ю чи громаду, у мене виникає бажання продовжувати рухатися у цьому напрямку.
Мене звати Дмитро, я гуманітарний працівник УВКБ ООН в Україні, м. Донецьк
Я працюю в УВКБ ООН з червня 2015 року на різних посадах Старшого помічника з питань захисту, співробітника служби безпеки, помічника радника з питань захисту, радником з питань захисту та польовим радником. Починаючи з 2017 року я був відібраний для більш ніж п’яти екстрених місій у світі, проте брав участь лише у трьох із них через складність робочого середовища у тимчасово непідконтрольному уряду України Донецьку.
Мої основні обов’язки включають планування заходів із захисту, розробку та реалізацію проектів, що допомагають спільнотам, постраждалим від конфлікту, на тимчасово непідконтрольних уряду України територіях Донецької області, керівництво відділом захисту у Донецькому офісі УВКБ ООН щодо планування, нарощування потенціалу персоналу та партнерів, координації проєктів та, за необхідності, надання допомоги Голові офісу УВКБ ООН у Донецьку.
Вперше у екстрену місію я потрапив у 2017 році до Судану, штату Білий Ніл, підрозділу Кості в якості польового радника для реагування на надзвичайну ситуацію у Південному Судані. Це включало управління, постачання, створення сприятливого середовища захисту у п’яти таборах для біженців, які приймали понад 200 000 біженців.
Друга моя місія була у 2019 році до Нігерії, північно-східного регіону штату Борно, в якості Радника з питань захисту. Головною метою було відновити керівництво УВКБ ООН у кластері з питань захисту, забезпечити якісну координацію діяльності у питаннях захисту населення та реагування гуманітарних організацій на місцях у Нгала та Банкі (підконтрольні місцевим органам влади), які прийняли понад 300 000 внутрішньо переміщених осіб, які втекли від насильства Боко Харам.
Третя моя місія проходила у 2021 році в Гадарефі, Східний Судан. Моя роль була надання гуманітарної допомоги на надзвичайну ситуацію в Ефіопії, тоді як понад 60 000 біженців з регіону Тіґрай в Ефіопії втекли до Судану, щоб просити захисту й притулку через військові дії у своїй країні перебування.
Я Софія, старша спеціалістка з питань кадрового забезпечення УВКБ ООН, м. Київ
Я приєдналась до Агентства ООН у справах біженців у 2015 році як співробітниця відділу кадрів. У своїй роботі я маю справу з людьми, визначаючи найбільш підходящих, найбільш кваліфікованих для виконання різних ролей, необхідних для діяльності УВКБ ООН в Україні. Крім того, я щодня допомагаю нашому персоналу, надаючи тлумачення щодо правил, положень, прав та обов’язків працівників, сформульованих штаб-квартирою УВКБ ООН, а також розроблених на місцевому рівні.
У 2021 році я працювала в УВКБ ООН в Уганді, де базувалась у Кампалі, протягом трьох місяців. УВКБ ООН в Уганді є однією з найбільших операцій, у якій працює понад 600 співробітників. Під час моєї місії я підтримувала місцевий персонал у процесі найму на роботу нових співробітників, а також надавала підтримку міжнародному персоналу для забезпечення дотримання політики та процедур з управління персоналом.
Я багато чому навчилась під час цієї місії, перебуваючи на іншому континенті, живучи в іншому контексті та культурі, маючи справу з людьми різного походженням. Я отримала стільки досвіду в Уганді, що впевнена, що зможу впоратися з усіма складними питаннями, пов’язаних із людськими ресурсами.
Будучи співробітником відділу кадрів, я в захваті від того, що можу зробити внесок у вибір відповідного персоналу, який докладе максимум зусиль і надасть якісні послуги, щоб врятувати життя та надати життєво необхідну допомогу найбільш вразливим особам, яким ми служимо в УВКБ ООН по всьому світу.
Мене звуть Вартан, я гуманітарний працівник УВКБ ООН в Україні, м. Слов’янськ
Я розпочав свою співпрацю з УВКБ ООН в Україні у грудні 2015 року як Спеціаліст із питань захисту. Тоді мій офіс у Харкові забезпечував діяльність УВКБ ООН у Харківській та північній частині Донецької областей. Пізніше я був призначений помічником польового радника, очоливши невеликий польовий підрозділ у Харкові, і, нарешті, переїхав до Слов’янська, щоб зосередитися на роботі на лінії розмежування. На даний час я є керівником польового підрозділу у Слов’янську. Разом із моєю командою ми відповідаємо за впровадження програм УВКБ ООН безпосередньо та його партнерами у певній географічній зоні. Більшість коштів спрямовується на підтримку людей, які проживають у районах, що знаходяться на відстані до п’яти кілометрів від лінії розмежування у північній частині Донецької області. Там ми здебільшого надаємо підтримку у доступі до адміністративних і соціальних послуг, відновлення громадської інфраструктури, ведення окремих випадків та психосоціальну підтримку. Я також займаюсь питаннями інтеграції ВПО, довготривалих рішень, особливо у сфері забезпечення житлом та юридичного супроводу в решті частин Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей. У всіх цих областях ми проводимо адвокацію за кращі рішення, інтеграцію та рівні права для переміщеного населення й такого, що постраждало внаслідок конфлікту.
У лютому 2021 року я отримав електронний лист із повідомленням про місію до Судану для підтримки операції з реагування на ситуацію з біженцями у Тіграї. З березня по червень 2021 року я перебував в офісі УВКБ ООН у Гедарефі, польовому офісі, який опікувався таборами біженців, створеними для етнічної групи тиграї. Я працював координатором табору УВКБ ООН, де посеред пустелі розміщено 18 000 осіб. Я координував усе в таборі: співпрацю з партнерами, які отримували фінансування УВКБ ООН, й іншими партнерами з різними джерелами фінансування, нашу пряму роботу, спілкування з місцевою владою та, звичайно, взаємодію з громадою біженців. Остання частина була найбільш плідною, оскільки люди з етнічної групи тиграї дуже витривкі та готові працювати разом із міжнародним співтовариством у пошуках кращих рішень для себе, вони є високоорганізованими та працьовитими людьми.
Пригадую, як одного разу була спеціальна зустріч із спільнотою біженців щодо їхніх харчових наборів. До мене звернувся підліток через перекладача. Він повідомив мене, що живе з групою однолітків у районі занедбаної лікарні в таборі. Мене це здивувало, оскільки я знав, що та частина дуже погана, тож вирішив перевірити і погодився зустрітися з ним та його однолітками пізніше цього дня. Коли я приїхав туди з урядовими та міжнародними партнерами, ми дійсно дізналися, що група неповнолітніх без супроводу проживає там у дуже поганих умовах без доступу до їжі, води та інших основних потреб. Я попросив партнерів забезпечити їх гарячою їжею та зв’язав їх із агентствами з питань захисту дітей, попросивши партнерів надати повну підтримку, поки ми створили спеціальну робочу групу, яка мала працювати над питаннями дітей без супроводу та дітей, розлучених із сім’ями..
Найкраще, що мотивує мене продовжувати працювати у гуманітарному секторі, – це безліч людей, які покращують своє життя завдяки моїй роботі та роботі моєї команди. Іноді важко побачити ті зміни, коли маєш справу з купою документів, які тобі потрібно заповнити, але особливо у надзвичайних ситуаціях ти бачиш виклик, стикаєшся з ним разом із людиною і допомагаєш їй вирішити проблему. Бачити, наскільки ці люди почуваються щасливішими, та як їхнє життя стає трохи (або значно) легшим є унікальною можливістю і справжньою винагородою.
Мене звати Лідія. Я підтримувала УВКБ ООН в Таїланді після державного перевороту в М’янмі.
До моєї зони відповідальності належить робота з партнерами, які надають допомогу українцям, які були змушені втекти від обстрілів на сході України або полишити свої домівки в Криму. Це і правова допомога, і робота з органами влади з метою покращення доступу до послуг і реалізація прав для внутрішньо переміщених осіб, а також робота з ініціативними групами та організаціями переселенців на місцях. Останній напрям викликає особливий захват, оскільки спільноти переселенців дуже активні і надихають своєю діяльністю. Вони працюють не лише задля себе, а й об’єднують навколо себе місцеве населення, вирішують екологічні чи соціальні питання, реалізують проєкти для молоді чи дітей з інвалідністю, допомагають жертвам насильства або людям похилого віку. Крім того, спільно з колегами та партнерами я активно працюю в сфері адвокації, тобто в роботі з органами державної влади, задля пошуку і впровадження системних рішень для покращення ситуації внутрішньо переміщених осіб та створення умов, в яких вони можуть реалізовувати свої права як і будь-який інший громадянин незалежно від реєстрації в якості ВПО.
З травня по серпень цього року мене викликали для підтримки роботи УВКБ ООН в Таїланді, де очікувався великий наплив біженців з М’янми. 1 лютого цього року в М’янмі відбувся воєнний переворот. Багато громадян беруть участь в акціях протесту, вимагаючи відновлення демократичного управління. Серед них багато лікарів, освітян, журналістів. Переслідування учасників руху громадянської непокори призвело до того, що сусідні країни, зокрема і Таїланд, стикалися із потоками біженців. Мене направили у польовий офіс УВКБ ООН в місті Мае Сот, північно-західний Таїланд, 4 км від кордону. 2500 км кордону між М’янмою і Таїландом проходить по звивистій річці, серед скелястих гір і джунглів. Уряд Таїланду не хоче розміщувати новоприбулих в існуючих таборах. Тож серед іншого з місцевою командою ми проводили оцінку місць для розміщення майбутніх таборів. Очікувалося, що до Таїланду прибуде не менше 40 тисяч біженців. Для ефективної роботи з ними потрібна координація між різними організаціями, в основному невеликими за розміром, але зі значним ентузіазмом. Важко координувати роботу в умовах карантину, коли всі зустрічі проводяться онлайн. Тим не менш, нам вдалося налагодити конструктивне спілкування, визначити стандарти надання допомоги, сприяти врахуванню потреб біженців в секторах, що займаються наданням засобів гігієни, їжі, медичних послуг. Зокрема, це означає, що будуть враховані потреби жінок і чоловіків, хлопчиків і дівчаток, людей з інвалідністю та осіб похилого віку. Маленькі організації, що працюють в Таїланді отримали тренінги з питань захисту дітей, роботи із попередження сексуального насильства та експлуатації. Найскладніше і найцікавіше було проводити планування в умовах обмежених даних і багатьох змінних – від карантинних заходів, які змінювалися щотижня, до рішень донорської спільноти виділяти кошти на ті чи інші види діяльності. Тим часом, оскільки в Таїланді відсутнє законодавство про біженців, особливої уваги потребувала підготовка позицій для ведення переговорів з урядом про попередження примусового повернення біженців туди, де їм загрожує небезпека.
За даними Гуманітарної спільноти в Україні, сім років активних бойових дій суттєво вплинули на життя понад п’яти мільйонів людей у постраждалих унаслідок конфлікту Донецькій та Луганській областях на сході України. Майже 3,4 мільйона з них потребують гуманітарної допомоги і захисту. Але ресурси є досить обмеженими, тож план гуманітарного реагування України на 2021 рік спрямований на задоволення потреб близько 1,9 мільйона вразливих людей шляхом надання життєво необхідної надзвичайної допомоги і забезпечення захисту у шести секторах: освіта; продовольча безпека та засоби до існування; охорона здоров’я; захист; житло та непродовольчі товари; водопостачання, санітарія і гігієна.
Переважна більшість із 1,9 мільйона осіб, яким планується надати гуманітарну допомогу, проживають у двох постраждалих областях — Луганській та Донецькій. Більше 770 000 людей, яким планується надати допомогу, проживають на непідконтрольних Уряду територіях (НПУТ), та, за оцінками, 1,14 мільйона людей, яким планується надати допомогу, проживають на підконтрольних Уряду територіях (ПУТ). Також на ПУТ планується надати допомогу 189 000 внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які складають 17 % людей, яким планується надати допомогу на ПУТ.
Для досягнення вищезазначених цілей у 2021 році гуманітарні організації в Україні потребують 168 млн дол. США.
Довідка: Всесвітній день гуманітарної допомоги відзначають вже 12 років, 19 серпня, вшановуючи пам’ять Спеціального посланця Генерального секретаря ООН в Іраку Сержіу Вієйра ді Меллу та ще 21 нашого колеги, які загинули цього дня 19 років тому (у 2003 році) під час бомбардування штаб-квартири ООН в Іраку.
Сержіу Вієра ді Меллу, уродженець Бразилії, понад 30 років працював в УВКБ ООН та інших гуманітарних організаціях та місіях ООН. Фонд, назнаваний його іменем, запропонував ідею встановити спеціальний день для вшанування пам’яті гуманітарних працівників, які загинули при виконанні своєї місії.
З того часу, як Всесвітній день гуманітарної допомоги вперше відзначали у 2009 році, щороку під час конфліктів по всьому світу гине близько 100 гуманітарних працівників.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
