Кароліна майже не знає, що таке мирне життя, з того самого моменту, як народилася у 2018 році. Весь цей час, вона жила з мамою у прифронтовому місті Орєхово Попаснянського району Луганської області. До початку конфлікту, там проживало понад 700 осіб, а нині лишилося близько 300. Більшість — люди пенсійного та передпенсійного віку. Серед благ цивілізації — лише фельдшерський пункт і магазин.
«Ми живемо на околиці села, де всього п’ять дворів. З нашого городу видно позиції так званої «ЛНР». На сусідній ділянці стоїть табличка «міни». Причому, якщо вийти за хвіртку, то сусідів не побачиш – нас розділяє поле, – розповідає 26-річна Наталія, мама 2-річної Кароліни, – Якось в сад потрапило 33 снаряда. Тоді в будинку одна стінка від’їхала, у кухні по стінах пішли тріщини, осколками побило шифер на даху. Добре, що хоч нікого не поранило. Спочатку було страшно, а потім звикли – ховалися в підвалі. Зараз перемир’я, але час від часу чути звуки пострілів, а коли були пожежі, вибухали міни».
Коли почався збройний конфлікт, Наталія вчилася на другому курсі в Луганському коледжі за спеціальністю «фінансист». Молода жінка згадує, що в 2014-му іспитів не було, їм виставили підсумкові оцінки за поточними і відправили по домівках. Наталя повернулася в рідне село Орєхово. Кароліна з’явилася на світ у вересні 2018 року. Виховувати доньку одинокій матері допомагають її батьки.
«Тут, в Орєхово, Кароліну страшно залишити одну навіть на хвилину – навколо багато замінованих ділянок, можуть напасти тварини. Влітку був випадок, коли Кароліна ледве не наступила на змію. Дуже багато собак розвелося, бігають зграями. Одна навіть напала на мене ззаду і прокусив гумовий чобіт, коли я шла напоїти теляти. Довелося відбиватися відром, щоб зайти у двір, – розповідає Наталя, – Кароліні зараз все цікаво помацати, вона постійно в русі, доводиться всюди ходити за нею, щоб з нею нічого не трапилось».
Ще одна серйозна проблема, за словами мами, – викликати швидку, якщо дитина захворіла. У селі грунтова дорога, тому після дощу або снігу по ній не проїхати. Дитячого садка в Орєхово немає, школу закрили, так як було мало учнів. З друзів у дочки – тільки хлопчик Назар, однолітка Кароліни, який живе по сусідству, через поле.
«Коли ми дізналися про проєкт з добровільного переміщення і про те, що можна переїхати в більш безпечне місце, я спочатку злякалася – як же я буду без батьків? А потім подумали і зраділи такій можливості, адже для Кароліни в селі немає перспектив, – посміхається Наталія, – Коли я вчилася в Орєхово в школі, у нас в класі спочатку було 6 або 7 учнів, а коли випускалася – 5. Я не ходила в садок. У нас не було гуртків. Хочу, щоб у Кароліни було більше можливостей, ніж свого часу у мене. Мрію віддати її на танці, співи. Зараз оформляємо документи в дитячий садок, де вона зможе спілкуватися з дітками, а я тоді вийду на роботу. Вже приготували до Нового року костюм Лисиці».
Завдяки проєкту з добровільного переміщення, який реалізовується на сході України гуманітарною місією «Проліска» при фінансуванні Агентства ООН у справах біженців, Наталія і Кароліна змогли переїхати з прифронтового Орєхово в Лисичанськ, де в червні 2020 року їм купили двокімнатну квартиру. Крім того, за підтримки УВКБ ООН мама з донькою придбали дитяче ліжечко з матрацом, холодильник і пральну машину.
«Величезне спасибі команді «Проліски» і Агентству ООН у справах біженців за можливість змінити наше життя», – подякувала Наталія.
УВКБ ООН реалізує свій проєкт “Добровільне переміщення” за щедрої підтримки донорів, таких як Бюро з питань населення, біженців та міграції США (PRM), а також урядів Швеції та Норвегії.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
