«Ви не можете поставити життя «на паузу» та жити у своїх спогадах»

Робота на місці будівництва ще виглядає не завершеною. Будівельні матеріали та інструменти розкидані на бетонній підлозі між голими стінами, а холодне повітря віє з відкритих отворів без вікон на вулицю.

Проте 42-річна Тетяна має чітке бачення щодо цього місця. Після того, як закінчиться ремонт, це стане першим молодіжним центром у цьому районі Рівненщини, який об’єднає дітей та молодь, деякі з яких зазнали переміщення з різних куточків України через війну.

«Я знаю з власного досвіду, чого потребують внутрішньо переміщені люди, особливо діти. Їм потрібне соціальне життя і дуже скоро вони зможуть знайти його тут», – каже вона.

Тетяна не змогла б уявити себе тут два роки тому. Вона жила зі своєю сім’єю у Харкові, за 900 кілометрів звідси та працювала юристкою. Коли почалася ескалація війни Росії проти України у лютому 2022 року, все кардинально змінилося і Тетяна зрозуміла, що не зможе залишатися.

“У перші дні війни нам доводилося жити в підвалі або ночувати на підлозі в коридорі квартири наших родичів. Обстріли були постійними», — пояснює вона, згадуючи, як через тиждень родина була змушена тікати з міста.

«Рішення було прийнято так швидко, і через 15 хвилин ми виїхали з Харкова, взявши з собою лише документи та нашу кішку».

Перші місяці вони залишалися на Харківщині, зважуючи всі «за» і «проти». Зрозумівши, що в регіоні можливе лише онлайн-навчання, вони вирішили поїхати на захід, щоб син міг відвідувати школу фізично.

Почувши від колеги про його рідне місто Смига на Рівненщині, саме тут вирішила залишитися Тетяна з її родиною, у місці, де вони «насправді могли спати вночі». У селі проживає близько 7000 мешканців, а в цей час громада прихистила 120 внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Місцева бібліотека слугує місцем зустрічі соціального життя та об’єднує місцевих жителів та внутрішньо переміщених осіб — дітей, а також дорослих, пояснює Ірина Польова, директорка сільської бібліотеки. На початку повномасштабного вторгнення, коли прибуло багато внутрішньо переміщених сімей, бібліотека стала і хабом для роздачі гуманітарної допомоги, і простором для спілкування та участі в заходах.

«Ми ніколи не бачили так багато переміщених людей, але ми хотіли, щоб вони відчували себе у безпеці та комфорті», – каже Ірина.

«У такій невеличкій громаді, як Смига, де відстань між населеними пунктами достатньо значна, інтеграція у нову громаду може бути важкою. Саме тому дуже важливо мати місця для людей, щоб зустрітися та поспілкуватися».

Тетяна була вражена теплотою місцевої громади та почала займатися волонтерською діяльністю. З часом вона увійшла у склад ради з питань ВПО в місцевій громаді, а згодом отримала посаду менеджера проєкту у Смизькій селищній раді.

«Я зрозуміла, що мені потрібно рухатися далі. Що не можна поставити життя «на паузу» та жити у своїх спогадах, тому я був дуже рада, що знайшла роботу і почала брати участь у громадській діяльності. Ми отримали багато допомоги й підтримки, і я хочу віддячити своїй громаді», – пояснює вона.

І ось у Тетяни є можливість віддячити, працюючи зі своїми колегами над створенням і управлінням молодіжним простором, який тільки-но офіційно відкрився в січні 2024 року. У ньому буде проводитися багато заходів, і він буде слугувати робочою зоною для молодих підприємців, перетворюючись на регіональний центр з молодіжною радою.

«Мені шкода, що зараз такі обставини, але у мене тепер є друзі та я дійсно хочу, щоб вони приїхали відвідати нас у Харкові, коли закінчиться війна. На цей момент ми примирилися з життям тут, але вдома — то вдома», – каже Тетяна.

Тетяна та інші внутрішньо переміщені особи у селі Смига отримали підтримку від місцевого партнера УВКБ ООН неурядової організації Благодійного фонду «Рокада», який надав предмети першої необхідності та психосоціальну підтримку. «Рокада» й далі організовує тренінги та групові заняття для дітей і дорослих.

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter