Скандинавська ходьба та спів: як переміщені українці будують нові зв'язки та стійкість у приймаючих громадах

73-річна Майя Кондратенко – це яскравий приклад сили, яку внутрішньо переміщені українці демонструють у своїх нових громадах по всій країні. Майя залишила рідний Слов’янськ на Донеччині дев’ять років тому, коли почався збройний конфлікт на сході України. Відтоді вона мешкала у Полтаві, яку зараз вважає своїм домом.
«Мені довелося покинути домівку, адже я відповідала за свою доньку, яка завагітніла у той час, і залишатися для неї було небезпечно. Зараз мої діти та онуки закордоном. З початку повномасштабного вторгнення я побувала в багатьох країнах Європи, але повернулась, тому що Полтава – найкраще місто для мене, це моя домівка і місце, куди я завжди хотітиму повернутися», - каже Майя.
Майя, сертифікована тренерка зі скандинавської ходьби, вирішила скористатися своїм улюбленим дозвіллям, щоб допомогти іншим переміщеним особам, які знайшли безпеку та новий дім у Полтаві. Вона організовує заняття для них за підтримки неурядового партнера УВКБ ООН «КримSOS».

У жовтні УВКБ ООН та «КримSOS» організували фестиваль «Золоті роки» у Полтаві, щоб відзначити Міжнародний день людей похилого віку. Захід зібрав понад 200 постраждалих від війни людей у віці понад 60 років. Учасники мали змогу взяти участь у десяти різноманітних групових заходах та майстер-класах у приміщенні та на свіжому повітрі, зокрема спробували себе у скандинавській ходьбі, вальсі, образотворчому мистецтві, декоруванні сумок та виготовленні традиційних українських ляльок мотанок.
Ця ініціатива була частиною заходів УВКБ ООН у сфері захисту на рівні громад і мала на меті надати психосоціальну підтримку та інформацію про наявні послуги для ВПО та людей віком понад 60 років, які постраждали від війни.
«Завдяки таким заходам, які проводить «КримSOS» на постійній основі, ми всі маємо можливість спілкуватися, підтримувати одне одного в кризові часи, знаходити нових друзів, емоційно відпочивати або просто демонструвати свої таланти. Я дивлюся в майбутнє з оптимізмом. Я вважаю, що моя місія - мотивувати людей, які тільки-но залишили свої домівки, щоб жити далі, а не закриватися від світу та намагатися адаптуватися до нових реалій», - каже Майя.
Станом на жовтень 2023 року Полтавська область прихистила понад 186 000 внутрішньо переміщених осіб. УВКБ ООН сприяє зусиллям влади щодо прихистку людей, які рятуються від бойових дій, поліпшуючи умови життя в місцях тимчасового проживання, сприяючи залученню внутрішньо переміщених осіб та підтримуючи їхню здатність відбудувати своє життя і зберігати стійкість. Такі заходи стали можливими завдяки підтримці Гуманітарного фонду для України (Ukraine Humanitarian Fund).
Олена Конюшок та Світлана Хоменко, дві сестри, музиканти та співачки, які самі пишуть музику та тексти, були змушені покинути рідне село Вільне на Донеччині у перший місяць повномасштабного вторгнення Росії та знайшли прихисток у Полтаві.
У Вільному залишилися їхні речі, великий будинок та музичні інструменти, але вони змогли зберегти найважливіше – креативність.
 

«Зараз ми з сестрою співаємо в сімейному гурті «Вільні», а наш батько грає на акордеоні. Ми живемо у селі Сонячне на Полтавщині, яке нагадує нам наше рідне село. Але так було не відразу... Нам знадобилося багато часу, щоб евакуювати наших родичів, які залишилися вдома під час бойових дій, а потім під тимчасовим військовим контролем Російської Федерації», - каже Олена.
Її сестра Світлана не могла знайти сили співати після порятунку від війни та в наступні півтора року. Декілька місяців тому вона познайомилася з регіональним координатором «КримSOS» у Полтавській області та поділилася своєю історією. Він запросив сімейний гурт виступити під час одного з заходів для вимушених переселенців, і цей момент змінив все.
«Я повернулась до того, що любила найбільше. Я зрозуміла, що креативність, якою ми ділимося з людьми, які не бачать позитиву навколо себе, може підтримувати їх. Ми створили неурядову організацію «Вільні», яка отримала грант від «КримSOS» для придбання музичного обладнання. Тепер ми можемо приносити радість людям, і своїм прикладом демонструвати, що навіть після переселення життя триває», - каже Світлана.