Слідами гуманітарної працівниці, яка однією з перших прибула на місце обстрілу в селі Гроза – психолога Тетяни з неурядової організації «Проліска», що є партнером УВКБ ООН.
Тетяна, яка працює психологом партнерської неурядової організації УВКБ ООН «Проліска», була серед перших гуманітарних працівників на місці російської атаки в селі Гроза. Фото: Проліска
Кілька сотень жителів села Гроза Харківської області пережили чимало драматичних подій з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у лютому 2022 року. Упродовж місяців їхнє село залишалося під військовим контролем Російської Федерації, перш ніж уряд України відновив контроль над цими територіями. Обстріли відбувалися регулярно, змушуючи людей покидати домівки та спричиняючи розпач. Утім, близько 300 осіб залишалися в Грозі, зокрема й родини з дітьми.
5 жовтня їхні життя було розтрощено в друзки, коли російська ракета влучила в кафе та магазин, де десятки людей були присутні на поминках після похорону. Забравши щонайменше 59 життів цивільних осіб і знищивши п’яту частину населення Грози, цей обстріл з боку Росії став наймасштабнішим за кількістю жертв у 2023 році.
«Кожна хата у жалобі», — розповідає Тетяна Бугайчук, психолог з неурядової організації «Проліска», що є партнером УВКБ ООН. Після того, як родини почали ховати своїх близьких, вона ділиться тим, що побачила в Грозі в перші дні після обстрілу.
«Ми прибули в Грозу через кілька годин після ракетного обстрілу, коли вже стемніло. На місці працювали екстрені служби. Практично всі тіла були витягнуті з-під завалів. Вони лежали там в пакетах і їх вантажили на вантажівки. Ми почали ходити по хатах, розмовляли з людьми. У деяких оселях було пошкоджено вікна чи дах, і майже у кожного загинув хтось зі знайомих чи родичів», – пригадує Тетяна.
Команда «Проліски» негайно вирушила до Грози, щоб надати постраждалим жителям психосоціальну підтримку та необхідні речі. Фото: Проліска
Команда «Проліски» негайно вирушила до Грози, щоб надати постраждалим жителям психосоціальну підтримку та необхідні речі. Фото: Проліска
Команда «Проліски» негайно вирушила до Грози, щоб надати постраждалим жителям психосоціальну підтримку та необхідні речі. Фото: Проліска
Команда «Проліски» негайно вирушила до Грози, щоб надати постраждалим жителям психосоціальну підтримку та необхідні речі. Фото: Проліска
У перші години важливо було оцінити та зібрати потреби людей. Команда «Проліски» надала сім’ям набори для екстреного ремонту пошкоджених будинків, а також засоби гігієни та ковдри.
Тетяна пропрацювала психологом вісім років, зокрема останній з них у «Пролісці», часто консультуючи людей, які були свідками жахливих і травматичних подій війни. У Грозі обсяг страждань, свідком яких вона стала, був чи не найбільшим з усіх, з якими вона стикалася, і вона знала, що її допомога буде ще більше потрібна в наступні дні.
Уранці Тетяна з колегами повернулася в село.
«У мене було відчуття, що концентрація горя на кожному квадратному метрі безмежна. Хтось втратив рідних, хтось сусідів, у деяких сім’ях вижили лише діти, а дорослі загинули. Ця трагедія зачепила майже кожного жителя Грози».
Роль Тетяни полягала в тому, щоб визначити, чи потрібна мешканцям психологічна допомога:
«Я оцінюю в якому стані знаходиться людина, чи є хтось поруч, хто може її підтримати, наскільки вона може впоратися з тим, що сталося, і чи буде їй необхідна психологічна підтримка в процесі горювання. Людині може бути важко усвідомити те, що сталося з її близькими, особливо, коли трагічна подія була такою несподіваною. Я пояснюю, що важливо проживати горе, не заморожувати свої почуття. Якщо людина розгублена, я пояснюю, що з нею відбувається і що робити, щоб себе підтримати».
Тетяна з колегами працюють з дітьми у Грозі. Фото: Проліска
Ідентифікація жертв обстрілу тривала, і Тетяна разом з колегою працювали з родинами, які приїхали до моргу забрати тіла рідних. За її словами, чимало людей все ще не можуть повірити у те, що сталося, перебуваючи у стані заперечення.
«Дехто з них зрозуміє, що їхня втрата безповоротна лише на похороні чи навіть опісля. Якщо людина сильно переживає, що не встигла сказати померлому важливі слова, вона може, наприклад, написати йому листа. Сам процес горювання проходить поступово, і є спеціальні ритуали, які допомагають людям легше пережити втрату близької людини. Ми завжди нагадуємо їм, що вони можуть зателефонувати нам будь-якої миті, аби не залишатися сам на сам зі своїм горем».
Тетяна також попереджає про надто велику увагу громадськості та ЗМІ та важливість дотримуватися етики й зважати, що не всі готові розповідати про свою втрату публічно:
«Ці моменти прощання з нашими близькими дуже особисті, і важливо, щоб кожен виявляв співчуття та повагу».
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
