Ремонт будинків допомагає відновлювати зруйновані війною громади

Протягом останніх 30 років Людмила Банцир вирощує овочі на великій ділянці біля свого будинку в Озерщині – селі, що знаходиться за годину їзди на заході від Києва. Зараз, у віці 70 років, вона все ще збирає вручну сотні кілограмів картоплі щороку та зберігає її протягом місяців у капітальному підземному погребі на своєму подвір’ї. 

 Холодний, темний підвал ідеально підходить для зберігання картоплі, складеної в дерев’яному ящику в одному кінці під вигнутим цегляним дахом. Але після повномасштабного вторгнення Росії в Україну минулого року Людмила пережила тижні терору в погребі на самоті, намагаючись вберегтися від бойових дій, що вирували над головою. 

«Коли почалися обстріли, я побігла до підвалу. Снаряди летіли і з цього боку, і з того боку. Вийти не можна було. Місяць я провела в тому підвалі», – розповіла Людмила.

Під час затишшя вона ненадовго виходила, щоб погодувати собаку та виводок курчат, а потім знову поверталася в підвал. Маючи лише свічку як джерело світла, вночі вона куталася в ковдри і спала на дерев’яних дошках, покладених на картоплю. Вона притискалася до найближчої до входу стіни тому, що боялася бути похованою під землею вибухом. 

«Мені було дуже страшно. Було холодно, але я мусила це витримати», – розповідає вона.

Після одного особливо потужного вибуху вона вийшла на вулицю та побачила, що п’ять покинутих будинків її сусідів палають, а її власний сильно пошкоджений. 

Незважаючи на небезпеку Людмила відмовилася виїжджати навіть тоді, коли більшість інших мешканців села втекли. «Я просто не хотіла все кидати, – пояснює вона. – Тут поховані мої мама, тато… і син. Тому я нікуди не поїду. Моє місце тут». 

Після закінчення бойових дій в цьому районі вона змогла оцінити збитки, завдані її будинку. Паркан і сарай були зруйновані, кілька вікон вибито, а дах посічено осколками. «Дах був у дірках, як решето, – розповідає Людмила. – Коли йшов сніг, а потім танув, все це потрапляло в будинок. Я намагалася залатати дірки, але будинок був не захищений від впливу погодних явищ». 

Я постійно намагалася зберегти тепло та сухість у будинку, але ще гіршим було постійне відчуття незахищеності. «Я не могла спати вночі, мені було дуже страшно. За тиждень відновили електропостачання, але я не вмикала світло. Я просто розпалила піч, зачинила двері і лягла спати.» 

Термінові ремонти 

Заощаджень у Людмили вистачило лише на заміну вікон, тому вона побоювалася наближення зими. Але наприкінці літа 2022 року прийшла допомога у вигляді команди з проведення оцінювання пошкодженого майна від Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), та його місцевого партнера НУО “Рокада”, яка схвалила проведення ремонту даху та паркану, що був виконаний місцевими підрядниками. 

За фінансової підтримки програм гуманітарної допомоги ЄС, УВКБ ООН залучило будівельні бригади в кількох областях України для проведення необхідних ремонтів будинків, пошкоджених під час війни. 

Ці легкі та середні ремонти включають заміну вікон і дверей, ремонт пошкоджених дахів і стін, щоб сім’ї могли залишатися в теплі та безпеці у власних будинках і громадах, а не бути змушеними шукати альтернативне житло деінде. На сьогоднішній день понад 5 мільйонів людей були змушені покинути свої домівки в межах України, рятуючись від бойових дій. 

Приблизно за 20 кілометрів від Озерщини, у містечку Бородянка, одна з будівельних бригад, що працює за контрактом з УВКБ ООН, їде до місця виконання свого останнього замовлення. До даху маленького автомобіля «Лада» прив’язані покрівельні матеріали, а всередину втиснулися самі будівельники. Вони відремонтували багато будинків у містечку і добре розуміють, що це означає для його мешканців. 

«Вони вдячні нам за те, що ми приїжджаємо. Коли ми на місці, вони пропонують нам чай… і запитують, чи не потрібна нам якась допомога, – розповідає будівельник Рафаель. – Люди вдячні цим організаціям, інакше багато з них не мали б де жити. Натомість вони щасливі, що живуть у власних помешканнях». 

Рафаель та його команда з власного досвіду знають, що означає бути вимушеним переселенцем. Вони родом з Донецької області, але були змушені тікати разом зі своїми сім’ями минулого року після початку повномасштабної війни. Поки вдома тривають бойові дії, Рафаель та його колеги зосереджені на виконанні нагальних завдань, що стоять перед ними. 

«Справа не в тому, як ми себе почуваємо, а в тому, що ми бачимо очі людей, які радіють, що їхні будинки ремонтуються, – пояснив він. – Важливо не зупинятися через сніг і дощ. Ми повинні продовжувати ремонтувати будинки для людей». 

Забезпечуємо комфорт  

Андрій та його дружина Олена, чий будинок знаходиться в центрі міста, – серед тих, хто отримав допомогу з ремонтом в Бородянці. Дочка пенсіонерів, Богдана, багатообіцяюча піаністка, відвідує музичну школу, що знаходиться неподалік. Після вторгнення, сім’я спочатку шукала порятунку у родичів у Житомирі, місті, розташованому за 100 кілометрів на захід, але з поширенням бойових дій вони втекли до Польщі до старшого сина подружжя. 

Там вони дізналися, що сусідський будинок згорів під час інтенсивних бойових дій, які прокотилися центром їхнього міста. Зйомка з безпілотника в новинах підтвердила їхні найгірші побоювання, але коли Андрій повернувся додому, він з полегшенням побачив, що будинок пошкоджений, але все ще стоїть на місці. 

 «Я обіймав стіни мого будинку, які залишилися. Принаймні, була надія на те, що тут можна буде жити в майбутньому, – розповідає він. – Але все було покрито дірками від куль і осколками. Вітер гуляв у будинку, стіни були прострілені наскрізь». 

Великий осколок пробив дірку в стіні спальні Богдани, пройшовши в кількох сантиметрах від її піаніно, але, дивним чином, окрім покручених решток пюпітра, інструмент не постраждав. 

Нещодавно ремонтна бригада провела терміновий ремонт, замінивши двері та вікна, та залагодила пошкодження даху та стін. Це, як сказав Андрій, забезпечило родині «максимально можливий рівень комфорту» під час війни. 

Богдана не змогла повернутися до школи після того, як вона була зруйнована під час бойових дій, але вона бере уроки онлайн і рада, що її піаніно вціліло. «Я дуже щаслива, що можу грати, – каже вона. Коли я чую сумні новини по телевізору, я граю на піаніно, і це мене заспокоює». 

Повернувшись до Озерщини, Людмила нещодавно відсвяткувала свій 70-й день народження, під час святкування якого влаштувала вдома невеличку вечірку для друзів із села. Напередодні вона готувала місцеві страви з власного врожаю, зокрема тушковану курку з картоплею, салат з рожевого буряка і тарілки кислих солоних огірків, а з напоїв вона приготувала міцну «горілку», виготовлену з власної картоплі. 

«Мені подобається добре приймати своїх гостей», – розповіла вона. Вона була рада приймати їх у будинку, який знову став теплим і безпечним. Радісне святкування також показало, що ефект від ремонту був набагато більше, аніж просто відремонтований дах та стіни будівлі. 

«Мені подобається тут жити, – пояснює Людмила. – У нашому селі дуже дружні люди. Якщо до когось підійдеш і попросиш про допомогу, тобі ніколи не відмовлять. Найголовніше, що наша громада згуртована». 

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter