Коли в Чернігові, місті на північ від Києва, випадає сніг, родини знаходяться в затишку та теплі своїх нещодавно відремонтованих будинків

До Чернігова, міста на півночі України, прийшла зима. Випав сніг і температура впала нижче нуля градусів за Цельсієм.

Шестирічна Меланія прокинулася рано й побачила за вікном своєї спальні зимову країну чудес — килим із пухнастого білого снігу, скільки сягало око. Вона швидко встала, одягнувшись у теплий зимовий одяг і з рожевими санчатами у рученятах, із захопленням приєдналася до друзів, щоб зліпити сніговика та покататися на санчатах на їхній вулиці.

Група дітей, які граються у снігу, значно менша, ніж в цей час минулого року. Це тому, що цей зазвичай тихий район зазнав величезних «потрясінь» в березні та квітні цього року. Понад 30 днів його сильно обстрілювали ракетами та снарядами, залишаючи за собою смерть, спустошення та руйнування. Перелякані жителі втекли в підземні укриття або швидко спакували якісь необхідні речі й тікали далі в пошуках безпеки.

Сім’я Меланії залишила свій дім наприкінці лютого, і повернулася додому лише влітку, коли це стало безпечним.

«Батько Меланії — мій зять — 25 лютого забрав дружину з дітьми в інше село, яке знаходиться подалі звідси», — розповідає 65-річна пенсіонерка і бабуся Тамара.

Незважаючи на сильні обстріли, Тамара ніколи не покидала дому, в якому виросла.  Дивлячись через білий паркан, вона показує на сусідній будинок: «Тут живе моя 85-річна мама Катерина і мій брат. Мій брат має інвалідність, а мамі важко ходити. Я не могла їх залишити». 

Залишатися на поверхні було надто небезпечно, оскільки ракети й снаряди падали на їхнє село. «У нашому погребі, де ми переховувалися під час бойових дій, я зробила саморобні ліжка, — розповідає Тамара. «Сходи в підвал були надто круті для моєї мами, тож я поклала пальто на сходи й скористалася ним як санчатами, щоб спустити її. Ми пробули там довгих два тижні».

Кожного дня родина чула навколо себе гучні обстріли та вибухи. Дні минали повільно й з нестерпною невизначеністю, коли навкруги наставали холод, темрява й вогкість. У матері Тамари сильно захворіла нога, і інфекція почала поширюватися на інші частини тіла. «Моя мати сильно захворіла, і у нас не було іншого вибору, як їхати до місцевої лікарні в розпал обстрілів. Це був єдиний спосіб врятувати їй життя».  

У лікарні її матері надали невідкладну допомогу, якої вона так потребувала, і з тих пір вона почувається краще.

Коли бойові дії вщухли, Тамара та її родина змогли нарешті оцінити збитки, завдані їхньому будинку та їхній вулиці. Дивом два будинки їхніх родин залишилися стояти, але були значно пошкоджені.

Цієї осені сім’я була зареєстрована в програмі УВКБ ООН з надання житла через місцеву владу. Невдовзі обидва будинки були відремонтовані – отримали нові вікна, дахи та двері – щоб зберегти тепло цієї зими.

Сидячи на своїй теплій кухні біля холодильника, прикрашеного кольоровими дитячими малюнками, Тамара розповідає про те, що для неї означає це ремонтування: «З огляду на те, що в нашій сім’ї є люди похилого віку та люди з обмеженими можливостями, нам було б дуже важко зробити ремонт самостійно».

По сусідству її мати, яка також пережила Другу світову війну, сідає за столом вечеряти в своїй теплій кухні.

Незважаючи на неймовірні труднощі та страждання, ця родина повільно зцілюється від болю втрати та руйнування. Тамара займається доглядом за онуками, пізніми вечорами читає книги. Попри всі труднощі, вона знаходить розраду в їхньому досвіді. «Я відчуваю, що мене не залишили наодинці з нашою трагедією. Це дає мені силу і надію на людяність», — каже вона, посміхаючись.

Представник УВКБ ООН Кароліна Ліндхольм Біллінг зустрілася з Тамарою та маленькою Меланією у Чернігові разом із давніми скандинавськими партнерами УВКБ ООН, зокрема Послами Данії та Швеції в Україні та Тимчасовим повіреним у справах Посольства Фінляндії.

«Більше 150 тисяч людей покинули Чернігівщину на початку війни в пошуках безпеки. Було зруйновано понад 9 тисяч будинків та цивільної інфраструктури. З початку повномасштабного вторгнення в Україну УВКБ ООН допомогло близько 4 мільйонам людей по всій країні консультуванням із правових питань, психосоціальною підтримкою, грошовою та допомогою в натуральній формі, а також матеріалами та роботами для ремонту пошкоджених будинків. Звичайно, оскільки настала зима, нашим головним пріоритетом є надання допомоги, яка допоможе людям залишатися в безпеці та теплі у своїх домівках у ці холодні місяці. Ми безмежно вдячні нашим партнерам Данії, Фінляндії та Швеції, чиє фінансування дозволяє нам підтримувати Україну та її чудових і стійких людей у відновленні та відбудові», – пояснює Представниця УВКБ ООН.

Завдяки довготривалому та надійному партнерству скандинавських країн та їхньому гнучкому фінансуванню УВКБ ООН вдалося розширити, адаптувати та змінити пріоритети, оскільки потреби змінилися протягом останніх 10 місяців, щоб гарантувати, що програми УВКБ ООН завжди охоплюють людей і територій, які найбільше потребують підтримки, у будь-який момент часу.

УВКБ ООН тісно співпрацює з Урядом України та місцевою владою Чернігівської області, щоб допомогти найбільш уразливим верствам населення області через програми надання прихистку та надання гуманітарної допомоги, юридичної та психосоціальної підтримки.

 

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter