Це короткий зміст того, що сказала Кароліна Ліндхольм Біллінг, представниця УВКБ ООН в Україні – якій належить цитований текст – на сьогоднішньому прес-брифінгу у Палаці Націй у Женеві.
© Біженці з України прибувають до Польщі після перетину прикордонного пункті Медика. © UNHCR/Maciej Moskwa
Останні два тижні я провела у Києві, Полтаві, Дніпрі, Запоріжжі, а тепер у Вінниці, де зустрічалась із внутрішньо переміщеними особами, місцевою владою, службою з надзвичайних ситуацій та волонтерами в цих приймаючих громадах.
Ситуація дуже мінлива, а перспективи невинних жертв цієї жорстокої та безглуздої війни крихкі.
Люди все ще тікають від бойових дій, інші залишаються в місцях, куди втекли протягом останніх 100 днів, деякі повертаються, щоб відновити свої домівки. Я також зустрічаю людей, які повернулися, а потім вирішили, що це небезпечно, і змушені були знову тікати.
У Дніпрі я бачила, як приїжджали автобуси з людьми, яких евакуювали з таких місць, як Бахмут, і виходили люди, помітно ослаблені та шоковані. Більшість прибулих були літніми людьми, їм було важко самостійно ходити та потребували допомоги. Люди, без жодного бачення певного майбутнього.
Для деяких це вже другий раз, коли вони рятують свої життя після 2014 року. Вони потребують негайної, екстреної гуманітарної підтримки. Десь їм потрібно спати, одяг, засоби гігієни, їжа, грошова допомога і, що важливо, перша психологічна допомога та підтримка.
Наразі УВКБ ООН разом із партнерами допомогло понад 1,2 мільйонам людей по всій Україні, у тому числі 233 000 особам, охоплених консультаціями та послугами у сфері захисту, 500 000 переміщених людей отримали речі першої необхідності, такі як матраци, ковдри та сонячні лампи в місцях, де немає електроенергії, і 73 400 людей отримали життєво важливу допомогу через гуманітарні конвої, доставлені в постраждалі райони.
Ми також збільшили місткість 182 приймальних пунктів та колективних центрів, щоб люди, які тільки прибули, мали десь гідне й тепле місце спати на деякий час.
Цього тижня я розмовляла з багатьма ВПО, які проживають у пунктах тимчасового прийому. Сьогодні вони мають місце, де у теплі можна спати, але вони не знають ні про завтра, ні про наступні місяці. Як сказала одна переселенка похилого віку, яку я зустріла вчора в Козятині Вінницької області: «Наше головне питання – куди тепер йти», оскільки вона знає, що їхнє перебування в нинішньому приймальному центрі є тимчасовим.
У Дніпрі я зустріла 60-річну Ірину в гуртожитку Державної академії фізичного виховання і спорту. Вона рятувалась із чоловіком, дочкою, зятем та двома їхніми дітьми від обстрілів у Харкові. Вони намагаються знайти квартиру для оренди в Дніпрі, але не можуть собі її дозволити.
Ірина сказала: «Ми всі хочемо повернутися додому, але Харків все ще є небезпечним регіоном. А через дітей ми не хочемо їхати. В одного з моїх онуків вже почалася деяка неврологічна реакція на стрес – його обличчя іноді кривиться».
У гуртожитку в Полтаві я зустріла людей, які повернулися до Харкова, але побачили, що поки не можна ні розпочати відбудову будинку ні почати знову працюватина роботі, тож вони повернулися назад до Полтави.
Оскільки ми продовжуємо намагатися надати екстрену допомогу тим, хто перебуває в бомбосховищах у районах, які перебувають під інтенсивним обстрілом, ми одночасно нарощуємо підтримку, яка допоможе переміщеним людям у середньостроковій та довгостроковій перспективі; закласти основу для відновлення та довготривалих рішень.
Підтримка у сфері захисту має бути в центрі цього, оскільки ризики та потреби зростають. Кожна людина травмована, і потреба в психосоціальних консультаціях є величезною та конче необхідною для відновлення.
Деякі люди втекли без посвідчення особи чи цивільних документів і потребують допомоги, щоб отримати нові і мати доступ до прав та послуг. Ризики експлуатації, зловживання та негативних стратегій виживання також збільшуються зі зростанням злиднів.
Декілька людей, з якими я спілкувалась, розповідали історії, як люди поверталися до своїх домівок, навіть у райони Луганської області, оскільки вони не можуть дозволити собі оплатити витрати, пов‘зані із переміщенням.
УВКБ ООН також розширює програми, які допомагатимуть людям із пошкодженими будинками ремонтувати дахи, вікна, двері та діри в стінах. У Донецькій та Луганській областях, а також в містах біля Києва ми надали комплекти для аварійного ремонту житла, щоб запобігти затоплень від дощу. Наразі 24 300 домогосподарств отримали такі комплекти.
Ми також працюємо, допомагаючи з ремонтами й перепрофілюванням приміщень, які у середньостроковій перспективі можуть слугувати колективним центрами для людей, котрим необхідно виїхати із центрів тимчасового прийому ВПО, проте не можуть собі дозволити оренду житла.
Але і цього буде недостатньо.
Наближається зима. А зими в Україні жорстокі, – тож тепле, безпечне та гідне місце проживання буде життєво необхідним. Таким чином, УВКБ ООН, як Координатор кластера житла та непродовольчих товарів, разом із партнерами готує огляд конкретних видів підтримки, які потребують уразливі сім’ї цієї зими, щоб доповнити інші форми допомоги, котрі надають державні органи влади, ООН та наші гуманітарні партнери.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
