Вона вижила у Другій світовій війні й тепер змушена знову тікати з дому, оскільки війна руйнує її країну

87-річна Людмила все життя прожила у Харкові, другому за величиною місті України.  Сьогодні вона знаходиться далеко від рідного дому, мешкає в Ужгороді, місті на заході України, у приймальному центрі, який надає прихисток людям, яких війна змусила шукати інший дім.  Вона є однією з більш ніж восьми мільйонів людей, переміщених нині всередині країни.
Людмила досі не може повірити у те, що відбувається.  Їй було шість років, коли розпочалася Друга світова війна.  Вона ніколи не думала, що у своєму житті вона знову побачить війну у ​​своїй країні.
«Я досі пам'ятаю жахливі картини війни та крайні злидні навколо нас.  Моя мати постійно ходила до сусідніх сіл, щоб обміняти все, що у нас було вдома, на їжу чи мило.  Я не можу повірити, що тепер ми повинні знову пережити війну, і я дуже турбуюсь за свою сім'ю», — говорить Людмила.

Коли 24 лютого розпочалася війна проти України, Людмила та її сім'я були змушені шукати укриття у найближчому бомбосховищі, яке було у місцевому дитячому садочку.  Вони провели тиждень в укритті, перш ніж переїхати на станцію метро, ​​де вони провели кілька ночей.  Із збільшенням кількості бомбардувань сім'я вирішила втекти з Харкова та знайти безпечне місце в іншій частині країни.
Людмила, її діти та онуки — запхалися у свою стару машину та поїхали, не знаючи куди їхати.  Подорож, яка зрештою вестиме їх на 1300 кілометрів від рідного дому, приведе до Ужгорода.
«У дорозі ми зупинялися на ніч у багатьох містах.  Ми не знали, куди саме ми прямуємо.  Волонтери розповіли нам про приймальні центри в Ужгороді, тому ми приїхали сюди.  Ми були дуже вдячні за прихисток, теплу їжу, яку нам надали в центрі."

Крім того, в рамках своєї багатоцільової програми грошової допомоги УВКБ ООН надало Людмилі та її сім'ї грошову підтримку для покриття їх нагальних основних потреб.
«Це допомогло нам купити ліки, дитяче харчування та інші необхідні товари, яких в нас не було, тому що ми тікали з Харкова з кількома речами.»
Хоча Людмила та її сім'я тепер у безпеці, вони чекають на день, коли зможуть повернутись додому.
«Харків був найкращим містом.  Там було багато квітів... А тепер лишилися самі руїни.  Куди ми підемо після війни?   Я не знаю, куди ми повернемося. »
По всій Україні УВКБ ООН співпрацює з владою з метою сприяння розширенню можливостей приймальних центрів для розміщення більшої кількості переміщених осіб, які потребують житла.  До цього часу УВКБ ООН надало підтримку 154 таким центрам у вигляді таких предметів першої необхідності, як матраци, ковдри, кухонне приладдя, постільна білизна та побутова техніка.  Крім того, спільно з партнерами з-поміж ГО, такими як NEHEMIA, УВКБ ООН надає правову та психосоціальну підтримку особам, які проживають у приймальних центрах.
Завдяки допомозі Центрального фонду реагування на надзвичайні ситуації (СЕРФ) вдалося надати підтримку приймальному центру, де знаходиться сім'я Людмили, та багатьом іншим центрам в Україні.  Кошти СЕРФ надійшли до УВКБ ООН у перші дні війни в Україні, що допомогло УВКБ ООН розширити масштаби своєї діяльності з надання надзвичайної допомоги.
Окрім надання підтримки в доставленні до приймальних центрів продовольчих товарів, кошти СЕРФ допомагають УВКБ ООН надавати грошову допомогу та житло, а також основні послуги із захисту, такі як психосоціальна підтримка та правова допомога, для найбільш уразливих груп постраждалого населення.