Світ відзначає 160 років із дня народження Фрітьйофа Нансена — видатного норвезького науковця, полярника, дипломата
Життя Фрітьйофа Нансена — це неймовірна історія про великі досягнення в багатьох галузях. Фрітьйоф Нансен, що народився в Норвегії 1861 року, був науковцем, полярником, дипломатом і державним діячем. А передовсім — гуманістом із глибоким співчуттям і турботою про людей. Нині спадщина його самовідданості й мужності залишається надзвичайно актуальною, оскільки кількість людей, які були вимушено переміщені в усьому світі, досягла рекордних 82,4 мільйона осіб.
1888 року він очолив перший перетин Гренландії на лижах, що стало одним з його перших досліджень. Прагнення до знань привело його до Арктики й Антарктики, і 1893 року він вирушив у трирічну арктичну експедицію на борту корабля «Фрам». Коли спеціально побудоване надміцне судно дрейфувало серед криги, Нансен і його товариш покинули корабель, вирушивши до Північного полюса, і підійшли до нього ближче, ніж будь-хто раніше.
Його інтелектуальні здібності були не менш дивовижними. 26-річним він захистив докторську дисертацію, присвячену центральній нервовій системі людини. Нансена пам’ятають і високо оцінюють за його новаторську працю з допомоги біженцям.
1921 року, незабаром після закінчення Першої світової війни, Ліга Націй призначила Нансена верховним комісаром у справах біженців. Ліга Націй була першою всесвітньою міжурядовою організацією, основна місія якої полягала в підтриманні миру в усьому світі. Невдовзі йому доручили перше масштабне гуманітарне завдання Ліги — репатріацію
450 000 військовополонених. Нансен досяг успіху, заручившись підтримкою урядів і волонтерських організацій.
За час перебування на цій посаді Фрітьйоф Нансен допоміг сотням тисяч біженців повернутися додому, його зусилля дали змогу багатьом іншим стати законними резидентами й знайти роботу в країнах, де вони отримали притулок.
Нансен зрозумів, що одна з основних проблем біженців полягає у тому, що немає міжнародно визнаних документів, які посвідчують особу, і це ускладнювало пошук притулку. Далекоглядний норвежець представив так званий паспорт Нансена, який був першим правовим інструментом, що його використовували для міжнародного захисту біженців.
1921-го Нансена запросили для організації програми допомоги мільйонам жертв голоду в Радянському Союзі 1921—1922 років. За цю важливу роботу його було удостоєно Нобелівської премії миру 1922 року. А половину грошових коштів він пожертвував на гуманітарну допомогу Україні.
У той час у Харкові існував центр допомоги тим, хто голодує, а також дитячі будинки, які називали будинками Нансена. Він сам відвідував їх, щоб перевірити, чи діти мають те, що їм потрібно. Частину грошей з Нобелівської премії миру використали для допомоги сільськогосподарським кооперативам в Україні на закупівлю техніки й зерна для посівних кампаній.
Ліга Націй підрахувала, що зусилля Нансена врятували 7 мільйонів людей, переважно дітей, від голоду в Україні та Росії.
Працюючи верховним комісаром у справах біженців, Нансен встановив високі стандарти надання допомоги біженцям і відтоді слугує прикладом тим, хто працює в гуманітарній галузі.
Нансен помер 1930-го 68-річним, а 1954 року УВКБ ООН заснувало на його честь однойменну премію за заслуги в галузі захисту прав біженців. Її вручають особі або групі людей за видатні заслуги в галузі захисту прав осіб, яких було вимушено переміщено, або осіб без громадянства, відповідно до базового мандата УВКБ ООН.
В Україні лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва було нагороджено медаллю Нансена 1998 року за його прихильність до права повернення кримських татар. Громадська активістка Тетяна Баранцова, яка невтомно підтримувала внутрішньо переміщених осіб, особливо дітей та родини з інвалідністю, які постраждали внаслідок російської воєнної агресії на сході України з 2014 року, стала переможницею премії Нансена в європейському регіоні 2020-го.
Фрітьйофа Нансена часто називають засновником сучасної системи захисту біженців. Вона надзвичайно важлива й нині, коли понад 82,4 мільйона людей вимушені переселятися внаслідок переслідувань, конфліктів, насильства, порушень прав людини або подій, що серйозно порушують громадський порядок.
В Україні близько 800 000 внутрішньо переміщених осіб, тобто тих, кого було переселено в ме-жах країни, а також майже 5000 біженців і шукачів притулку. Кількість ВПО значна, а кількість шукачів притулку та біженців порівняно невелика — сюди належать люди, які втекли з Афганістану та Сирії, де тривають конфлікти й гуманітарна криза.
Нещодавно Україна прийняла кілька сотень громадян Афганістану з евакуаційних рейсів із Кабула. Це гідний похвали жест у контексті міжнародної співпраці та розподілу відповідальності. Очікують, що багатьох із них буде переселено до третіх країн, зокрема США. А дехто шукатиме притулку в Україні.
У межах свого глобального зобов’язання сприяти міжнародному розподілу відповідальності на благо людей, які потребують міжнародного захисту, Україна, приєднавшись до Конвенції про біженців 1951 року та Глобального договору щодо біженців, розробила національну правову базу. Вона встановила процедуру надання притулку, спрямовану на виявлення біженців, які потребують міжнародного захисту. Ці кроки, зроблені урядом України й такими інституціями, як Державна міграційна служба та Державна прикордонна служба, заслуговують похвали. Це внесок у загальне благо, вони відповідають баченню, яке пропагував Фрітьйоф Нансен у галузі гуманітарних питань та питань захисту прав людини.
За життя Фрітьйоф Нансен зробив значний внесок у розроблення глобальних зобов’язань і механізмів захисту біженців та інших вимушено переміщених осіб. Завдяки цьому особі, змушеній тікати з дому в пошуках безпеки, повинні надати впевненість, що існує юридична та морально зобов’язуюча база, яка забезпечує захист її прав як людини, біженця або ВПО.
Жодна людина не прагне стати біженцем чи ВПО, і жодна країна не прагне приймати біженців. Але країни, які їх приймають, протягом десятиліть відчувають, як люди, що прибули так, збагатили громади новими талантами, навичками й досвідом, сприяли розвитку місцевої економіки.
Нансен якось сказав, що «належним чином влаштовані біженці, яких розглядали як нестерпний тягар, можуть стати цінним ресурсом». Дехто з найвідоміших талантів у світі насправді був біженцем, що інтегрувався і робив внесок у розвиток нових рідних країн. Альберт Ейнштейн, Марк Шагал, Джордж Сорос, Мадлен Олбрайт, Володимир Набоков, Ігор Стравінський, Сергій Брін — лише дехто з них.
Фрітьйоф Нансен залишається для нас натхненням, гуманітарним героєм, який вірив у людство і сказав у нобелівській лекції 1922 року: «Усі мають долучитися до цієї роботи. Ми маємо підняти свій прапор у кожній країні та зміцнювати братерські зв’язки в усьому світі. Уряди теж мають стояти пліч-о-пліч не на лінії фронту, а у щирих зусиллях для досягнення нової ери».
Ерік СВЕДАЛ,
Надзвичайний і Повноважний посол Норвегії в Україні,
Кароліна ЛІНДХОЛЬМ-БІЛЛІНГ,
Представниця УВКБ ООН в Україні
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
