Міжнародний жіночий день — це час замислитися над прогресом у досягненні жіночих прав та відзначити сміливі та рішучі дії звичайних жінок, які відіграють надзвичайну роль у своїх країнах та громадах, беручи на себе ініціативу у просуванні прогресу та змін. Серед людей, які перебувають під мандатом УВКБ ООН та Міжнародної організації з міграції (МОМ), є багато активних жінок, які не тільки відбудували своє життя після переміщення, але й почали допомагати іншим переселенкам і переселенцям. Сьогодні вони також роблять внесок у свої приймаючі громади в сферах життя, не пов’язаних із переміщенням.
Тема лідерства є пріоритетною під час 65-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок, яка відбудеться 15-26 березня 2021 року: «Повна та ефективна участь жінок у прийнятті рішень та у суспільному житті, а також ліквідація насильства для досягнення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчат».
Також, тема жіночого лідерства є центральною для відзначення Міжнародного жіночого дня в 2021 році, як запропоновано ООН.
Пропонуємо Вашій увазі повні тексти виступів учасниць заходу:
Ноель Калхун, Заступниця Представника УВКБ ООН в Україні
«Мені дуже приємно бути з вами сьогодні і говорити про лідерство жінок, яке є дуже важливим для Агентства ООН у справах біженців і його мандата щодо захисту. Рада, що колеги з Міжнародної організації з міграції підтримали ідею проведення такої зустрічі, і вдячна всім, хто приєднався.
У середини 2020 року налічувалося майже 80 мільйонів вимушено переміщених осіб – біженців, шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб. Майже половину з них становили жінки і дівчата.
Під час міжнародних самітів і зустрічей на високому рівні світова спільнота визнала незахищеність жінок різного віку і дітей в зв’язку з переміщенням. Навіть у мирний час жінки часто зазнають фізичного та сексуального насильства, а також множинної дискримінації. Під час переміщення людей ці проблеми загострюються.
Однаковою мірою всі учасники визнають важливу роль жінок, їх силу в боротьбі за рівні права в досягненні довгострокових рішень для переміщених осіб, а також важливість їхньої участі в процесах прийняття рішень, які позитивно впливають на їхнє життя, життя їх сімей та спільнот.
Наступного понеділка світ відзначатиме Міжнародний жіночий день, і сьогодні у нас є можливість послухати чудових, мужніх і сильних жінок, які не просто будують своє життя заново, але і підтримують інших людей, які потребують допомоги. Є багато дивовижних жінок, які роблять все можливе, щоб допомогти іншим долати перешкоди на своєму шляху.
Зараз, коли в Україні сотні тисяч жінок переміщені, ми бачимо безліч прикладів жіночого лідерства, важливого для їх громад і для країни в цілому. Сьогодні колега з МОМ, Варвара Жлуктенко представить дані про внутрішньо переміщених жінок в Україні, які були зібрані протягом декількох років.
Кожен день переміщені жінки доводять готовність докладати додаткові зусилля для допомоги іншим. Вони працюють з ентузіазмом і творчо в пошуках довгострокових рішень. Вони щиро хочуть домогтися змін не тільки для себе, але і для переміщених, а також приймають спільнот. Я дуже рада, що сьогодні з нами неймовірні жінки.
Ми щиро пишаємося громадянської активісткою Тетяною Баранцова, співзасновником громадської організації внутрішньо переміщених осіб «Амі Схід», яка багато років підтримує молодих людей, жінок і сім’ї з обмеженими можливостями. У 2020 році вона стала Уповноваженою уряду з прав людей з інвалідністю та була удостоєна премії Нансена в Європі. Протягом багатьох років Тетяна Баранцова і її команда підтримували молодих людей, жінок і сім’ї з інвалідністю в східній частині країни та інших регіонах України.
Під час своїх місій я завжди зустрічаюся з людьми, для яких ми працюємо. Важливо з перших вуст почути про повсякденне життя людей, проблеми, з якими вони стикаються, і дізнаватися, які шляхи вирішення цих проблем вони бачать. Кожен раз я зустрічаю чудових активних жінок, голос яких чути не тільки серед гуманітарних організацій, а й серед місцевої влади. Ці жінки ведуть активну діяльність в своїх громадах, селах і містах.
Наприклад, деякі жінки взяли на себе ініціативу відстоювати перед місцевою владою вирішення житлового питання. Сьогодні керівник організації «Мир на долоні», депутат Житомирської міської ради Ірина Гладка, яка сама є внутрішньо переміщеним особою, поділиться своїм досвідом відстоювання важливих питань і взаємодії з міськими радами та державними адміністраціями. Головне завдання – це спонукати внутрішньо переміщених осіб до побудови довірчих відносин з місцевою владою і, в кінцевому підсумку, до досягнення цілей в області житлових питань.
Я пам’ятаю свою першу поїздку до Вінниці в травні 2014 року, коли я зустрілася з громадою кримських татар, вимушеними переселенцями з Криму. Я була захоплена духом підтримки в цій спільноті. Мене дуже вразила історія однієї літньої жінки, переміщеної з Криму, яка забрала з собою найцінніше – книги з історії, оскільки вона хотіла зберегти культурні традиції і розповісти про них приймає спільноті (людям на новому місці).
Тут, в Києві, Анифе Куртсеітова, талановита і креативна жінка, разом з такими ж активістками жінкам, переміщеним з Криму, розробили унікальний культурний проект для дітей та молоді з числа переміщених кримських татар. Він почався з простої ініціативи і зміг реалізуватися вже до рівня Культурного центру кримських татар, яким керує громадська організація «Кримська сім’я» (укр. «Кримська батьківщина»). Тепер у нього багато напрямків діяльності.
УВКБ ООН моніторило роботу неурядових організацій, їх ініціативність і здатність адаптуватися до викликів в Україні. Їх освітні та культурні проекти, орієнтовані на переміщених дітей і молодь, і члени їхніх сімей з числа кримських татар, допомогли людям. Арт-терапія, художній ні уявлення і заходи з розвитку різних навичок є одними з основних інструментів, які використовуються для роботи з постраждалою молоддю.
Мене вразило активне бажання жінок-біженок, які виховують дітей з інвалідністю, до самоосвіти та освоєння кращих практик арт-терапії.
У минулому році активна спільна робота молодих дівчат з громади біженців рому і студентів з приймаючої громади привела до унікальної 16-денний молодіжної кампанії проти насильства в Одесі. І я дуже рада, що з нами сьогодні представниця молодого, але дуже активного покоління, Наргіс Мохт. Наргіс в 2019 – 2020 роках була молодіжним делегатом ООН від України. Вона також же активно представляє афганську общину в Одесі, волонтер громадської організації «Фонд Дружба». Я і мої колеги захоплюємося її активною роботою з спільнотами в Одесі.
Я хочу підкреслити, що є багато хороших прикладів лідерства серед переміщених жінок, які використовують передові практики. Ми всі можемо ними пишатися. Тут, в УВКБ ООН, ми в захваті енергією і духом жінок, їх зусиллями, спрямованими на те, щоб зробити цей світ кращим.
Агентство ООН у справах біженців, вже більше 25 років в Україні допомагає біженцям, шукачам притулку, особам без громадянства та з 2014 року внутрішньо переміщеним особам. За цей час понад 50 тисяч жінок різного віку отримали фінансову або гуманітарну підтримку, і десятки тисяч юридичну та психологічну допомогу. Серед наших партнерських організацій, співробітників – більшість – це жінки, вони очолюють організації, працюють з людьми, які потребують допомоги.
Спасибі, що приєдналися до цього заходу сьогодні, і спасибі за прекрасний приклад лідерства, який ви подаєте.
Тетяна Баранцова, Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю, регіональна переможниця у Європі Премії УВКБ ООН у справах біженців імені Нансена
“Мені дуже приємно, що сьогодні я маю можливість виступити і представити жінок-лідерок в Україні. Хочу наголосити, що саме представити, бо досягти певних успіхів мені допомогли і моя команда, і такі ж жінки як і я.
В першу чергу хочу подякувати УВКБ ООН і пані Ноель за високу оцінку тієї роботи, що робить і громадська організація “Амі-Схід” і безпосередньо роботи Урядової Уповноваженої з прав осіб з інвалідністю.
Це символічно, що цей важливий захід проходить напередодні 8 березня, але фокусує своєю темою питання лідерства серед жінок, жінок ВПО, жінок біженців. Адже дійсно, в кожної із нас є свій унікальний шлях розвитку, свій шлях трансформації. Бо чи то внутрішнє переміщення, чи бігство зі своєї країни до іншої, цей досвід впливає на нас як жінок, матерів, дружин, і на нас як активісток і на нашу діяльність.
Свою громадську діяльність я почала в Луганську, в далекому 2002 році. Вже маючи досвід життя на візку, розуміючи з якими викликами зіткаюсь я, потім мої подруги та колежанки, які як і я пересуваються на візку чи мають інші складнощі зі здоров’ям, у нас з’явилася ідея створення громадської молодіжної організації людей з інвалідністю. Наше бачення проблематики і, головне ідеї щодо вирішення тих чи інших проблем, було підтримано обласною адміністрацією і ми організували громадську організацію. Команда однодумців підтримали мою кандидатуру як керівниці.
Хочу сказати, що діяльність організації, розвиток організації можна поділити на до 2014 року і після 2014 року.
До 2014 року я пишаюсь, що наша громадська організація змогла започаткувати молодіжні і дитячі культурні, освітні, правові заходи та проекти по безбарєрності для для людей з інвалідністю різних нозологій та вікових груп. Ми розвивали і розкривали таланти діток, давали їм повірити в себе. Я навіть зараз пам’ятаю ті усміхнені обличчя і бачу радість в очах дітей.
Саме наша організація першою в Луганську почали активно моніторити і контролювати будівні норми для новобудов і стали частиною команди НАІУ щодо розробки керівництва для норм при будівництві і організації простору для людей з інвалідністю різних нозологій в різних областях України.
Як правильно зазначила пані Ноель, дуже важливо зустрічатись і чути людей для котрих ми по-суті живемо і працюємо. Так спілкуючись з жінками, які мають проблеми пересування, зору, слуху, ментальні складнощі, ми прийшли до висновку, що в Україні перинатальні практики є дуже обмеженими для жінок нашої категорії, що напряму впливає на репродуктивне право жінки з інвалідністю. І я дуже рада, що ідея моніторингу доступності пологових будинків для жінок, що пересуваються на візку з висновками і рекомендаціями була підтримана і наша організація змогла провести такий моніторинг не тільки в Луганській області, а в 2014-2015 роках і в містах де проживали родини людей з інвалідністю ВПО. Ці результати також мали свій вплив на формування відповідних політик і пріоритетів на рівні МОЗ.
Наприклад, проведення в січні 2015 року Конференції з медичного забезпечення жінок з інвалідністю ВПО, в якій прийняли участь жінки ВПО та представники владних структур створили умови для організації медичної допомоги родинам ВПО майже на наступний день, а деякі жінки, які приїхали на захід із захворюваннями, застуджені, адже вони жили в літніх корпусах, які в зимку продувалися скрізь, ці жінки отримали медичну допомогу в цей же вечір, їх просто повезли в лікарню на обстеження та лікування.
Так, до 14 року це така робота в громаді, Луганську і Луганській області. Ми пишались, що обласна адміністрація бачить нашу роботу, а саме головне, за цей час наша команда сформувала вже мережу людей з інвалідністю, родин, де є члени родини з інвалідністю. Мені зараз здається, що я знала кожну людину там. До складу ЛОМГО АМІ-СХІД входило на той час 18 громадських організацій Луганської області.
І в 14 році, по причині конфлікту, життя змінюється на 90 градусів. Я досі пам’ятаю як я переживала за людей, котрі не чули чи не бачили і не знали, де і які є зелені коридори, по котрим можна було виїхати в більш безпечне місце. Я на прикладі своєї родини розуміла, як важко людям на візку хутко виїхати із будинку з речами…. Тому скоординувати людей, дати їм, саме головне – перевірену інформацію зразу стало для мене важливою місією.
Як зазначають міжнародні практики, саме при гострих фазах початку конфліктів потребують реагування і консолідацію гуманітарних акторів для допомоги людям, що постраждали і залишили свої домівки. Я згадую родини переселенців, що могли з собою забрати документи і базові речі, літні, бо всі думали, що це тільки на пару тижнів. Тому та інформація, що я надавала людям, і щодо зелених коридорів і по наданню гуманітарної допомогид, стала ключовою на досить тривалий час. Я дякую команді УВКБ ООН, що я змогла стати тим джерелом інформації і перенаправлень для гуманітарних програм Агентства.
Тож, повертаючись до теми нашої дискусії, а саме трансформації жіночого лідерства, я б сказала, трансформація полягала у відповіді на ті виклики, які мали переселенці з інвалідністю по всій Україні. Зрозуміло, що на першому році переміщення – це одні виклики, а вже далі, то виклики будуть іншими, це пошук житла, інтеграція, боротьба з негативними стереотипами щодо переселенців і робота в приймаючій громаді, щодо толерантності, формування інклюзивного суспільства. А це вже зовсім інші навички, адвокаційна робота, просвітницька робота.
Я пишаюсь, що жінка з лідерськими якостями і навичками, що підтверджено професійною діяльністю, може буди визнана в нашій країні. Так минулий рік для мене, для моєї родини, для громадської організації, став доленосним.
Мене було обрано Урядовою Уповноваженою з прав людей з інвалідністю. Минулого року, мою громадську роботу з переселенцями з інвалідністю було визнано як Регіонального переможця в Європі ім. Нансена.
Я хочу сказати, що посада Урядової Уповноваженої є дуже відповідальною…. Як і до цієї посади, я готова відстоювати права людей з інвалідністю, особливо жінок з інвалідністю і родин, що виховують діток з інвалідністю. Пишаюсь співпрацею і підтримкою, що має моя команда від Уповноваженого Президента України з прав людини пана Сушкевича.
Як правильно зазначила пані Ноель, для переселенців, особливо ВПО з інвалідністю, питання постійного житла є пріоритетним. Хочу зазначити, що ця адвокаційна робота, аналіз прогалин в законодавстві, є одним з найважливіших пріоритетів в роботі.
Також для нас є в край важливим є захист прав постраждалого цивільного населення, особливо дітей, чиї питання не врегульовані до сих пір, а також все, що стосується якісної медичної допомоги, інклюзивної освіти, реабілітації, працевлаштування, адже люди з інвалідністю ВПО, як були так і залишаються одними із вразливих, навіть, в середі людей з інвалідністю взагалі.
В заключенні хочу сказати – вірте в себе, залучайте тих, хто прагне допомагати людям. Вірте в свої силиєєє. Об’єднуйтеся чи то в ініціативні групи, чи в громадські організації, приєднуйтесь до громадянського суспільства, бо якщо ми хочемо змін на краще, тільки ми знаємо як це зробити. У Вас все вийде!”
Варвара Жлуктенко, Менеджерка з комунікацій Представництва МОМ в Україні
“Щиро дякую Агентству ООН у справах біженців в Україні за організацію цього вебінару та всім учасницям та учасникам, які долучилися до цієї важливої дискусії.
Коли ми говоримо про внутрішнє переміщення в Україні, ми завжди маємо на увазі жінок та дівчат.
Опитування, яке Міжнародна організація з міграції (МОМ) регулярно проводить з 2016 року, свідчить, що жінки становлять майже 60% внутрішньо переміщених осіб в Україні.
Коли йдеться про ВПО старшого віку, ми повинні враховувати, що серед тих, кому за 60, жінок більше, ніж чоловіків.
Коли ми говоримо про домогосподарства ВПО з дітьми, ми маємо брати до уваги, що третину із них очолюють жінки.
Водночас, внутрішньо переміщені жінки мають нижчий рівень працевлаштування, ніж чоловіки. Цей рівень також нижчий від зайнятості жінок загалом серед населення України.
Проблема працевлаштування є актуальною для жінок майже усіх груп працездатного віку, а саме від 25 до 59 років.
Жінки більше за чоловіків переживають, що можуть втратити роботу. А власні шанси знайти нову роботу жінки оцінюють нижче, ніж чоловіки.
Така невпевненість значною мірою пов’язана із загально ситуацією жінок на ринку праці. Як відомо від Держстату, за підсумками 2020 року середні зарплати жінок в Україні були на 18,6% меншими, ніж зарплати чоловіків.
Внутрішньо переміщені жінки частіше за чоловіків перебувають у скрутному фінансовому становищі, як от мають кошти тільки на харчування або ж змушені економити навіть на харчуванні.
Опитані МОМ жінки більше ніж чоловіки покладаються на державну допомогу для ВПО та на соціальні виплати.
Жінки, які з різних причин самостійно виховують дітей, мають вищий рівень працевлаштування, ніж інші жінки ВПО. Не дивно, що вони більше переживають, що не зможуть знайти нову роботу в разі звільнення з нинішньої, ніж внутрішньо переміщені жінки загалом. 70% очолюваних жінками домогосподарств із дітьми оцінили своє фінансове становище як «коштів вистачає лише на харчування» або кажуть, що навіть змушені обмежувати витрати на харчування.
Очевидно, що ці жінки потребують додаткової підтримки як єдині годувальниці своїх родин, які поєднують роботу з турботою про дітей та інших родичів, нерідко літніх.
Стикаючись із значними викликами у працевлаштуванні та маючи складну соціально-економічну ситуацію, внутрішньо переміщені жінки краще інтегрувалися до нових громад на міжособистісному рівні. Вони активніше, ніж чоловіки, спілкуються з місцевим населенням і мають більше довіри до своїх місцевих сусідів, колег та друзів.
Жінки більше постраждали через пандемію COVID-19, ніж чоловіки.
Це стосується як жінок із економічно уразливих груп, так і тих, які раніше були доволі успішними. Минулого року МОМ опитала 490 мікропідприємців із Донецької та Луганської областей, 53% із яких становили жінки. І під час опитування жінки частіше зазначали, що після зняття карантинних обмежень не зможуть відновити бізнес без сторонньої допомоги.
Усі наведені дані підводять нас до висновку, що жінкам-ВПО потрібна особлива увага з боку державних та приватних постачальників послуг.
Ця увага повинна включати:
Із 2015 року МОМ підтримала майже 6 тис. переселенок та жінок, які постраждали від конфлікту, грантами на професійне навчання, самозайнятість та мікропідприємництво. Від маленької закусочної до великого салону весільної моди, від виробництва пелет для опалення до приватної лікарської практики, від сироварні до кабінету психолога, і ще безліч бізнесів, які мають надзвичайне значення для їхніх власниць, їхніх родин, а також для громад, у яких вони працюють.
Ми вдячні донорам, завдяки яким надання цієї допомоги стало можливим. Ми вдячні урядовим та неурядовим партнерам. Але насамперед ми захоплюємося внутрішньо переміщеними жінками, які продовжують бути лідерками для своїх родин та дітей, для колег, працівників і партнерів по бізнесу, а також стають лідерками для своїх місцевих громад.
Наша щира вдячність спікеркам цього вебінару й тисячам яскравих жінок по всій Україні, які щодня надихають своїм прикладом інших. Давайте збережемо цю атмосферу інклюзії та взаємної підтримки і після, і набагато далі, ніж 8 Березня”.
Наргіc Мохд, Активістка афганської спільноти в Одесі, волонтерка громадської організації «Фонд «Дружба»
Я виросла в інтернаціональній родині. І знаєте, і в Україні, і в Афганістані образ ідеальної жінки – це образ турботливої матері, берегині домашнього вогнища і багатовікових традицій. Це безумовно прекрасно, але не скасовує того, що жінка може бути і лідером. Історія тому підтвердження.
Так, наприклад, одна з найвідоміших героїв афганського епосу, але зовсім не вигаданий персонаж, а історична особистість – Малалай. Це юна дівчина під час найжорстокішого бою, важко працювала, забезпечуючи воїнів водою. Коли ж вона побачила, що вони близькі до розпачу, дівчина, ризикуючи життям, вийшла на поле бою з національним прапором, і тим самим підбадьорила чоловіків.
Сьогодні всім відомо ім’я іншої відважної дівчини – Малали Юсуфзай. Тільки її полем бою стало освіта, доступна для жінок у всіх куточках світу.
Малалай і Малала вже увійшли в історію і будуть надихати нас і наступні покоління. У той же час не варто недооцінювати місцевих лідерів. Вони здатні надихнути оточуючих часом навіть сильніше, адже вони тут, зовсім близько. Вони такі ж, як ми.
У цьому сенсі мені пощастило: в моїй родині був яскравий приклад жіночого лідерства – моя прабабуся. Я не була зовсім вільна від забобонів, але знала напевно, що гендер – не перешкода в досягненні успіху.
Впевнена, в кожному ком’юніті повинні бути такі приклади. А сьогодні дівчаткам з спільнот біженців, а також мігрантів з близького сходу, як ніколи раніше, потрібна рольова модель саме з-поміж себе, щоб власним прикладом показувала: все можливо.
Ця думка підбадьорювала мене, коли я починала сумніватися, чи варто брати участь у відборі Молодіжного делегата від України в ООН. В останній день подачі заявок я все-таки відправила всі необхідні дані і зітхнула з полегшенням.
Як же я була вражена, пройшовши в півфінал. Кожен етап відбору здавався мені останнім, і як же я була вражена, коли залишилася в двійці відібраних делегатів, а через два місяці – в штаб-квартирі ООН.
Досвід молодіжного делегатства в ООН пробив стелю в моїй свідомості. І як я пізніше побачила, в свідомості багатьох дівчат з мого оточення і не тільки. Я радію щоразу, коли чую від афганок або їх батьків про те, що їм дозволили брати участь в конкурсі або змаганні, відвідати закордонне стажування, бути публічними, відкрито висловлювати свою позицію. Я бачу, як у афганок з’являються більш високі кар’єрні амбіції.
І серед старшого покоління все більше ініціативних жінок. Хтось вибирає громадську роботу, наприклад, викладання в афганській школі, хтось працює по найму, а хтось створює власний бізнес.
Жінки, та й чоловіки, які проживають в Одеському Пункті розміщення біженців завдяки ГО «Десятого квітня» і УВКБ ООН підівчили можливість навчатися шиттю на спеціальному обладнанні.
Нарешті, хочу нагадати, що 8 березня – це не «день весни, краси і ніжності». Перш за все, це нагадування про шлях, який пройшли наші попередниці і шляхи, який належить пройти нам, заради кращого майбутнього всього людства.
Адже для дотримання прав і свобод кожної людини необхідно справедливе суспільство, де немає місця будь-якої дискримінації, в тому числі гендерної”.
Ірина Гладка, Голова громадської організації ВПО “Мир на долоні” з Житомира. Нещодавно її обрали депутатом Житомирської міської ради.
“Мені приємно, що сьогодні маю таку можливість поділитись своїм особистим досвідом, досвідом роботи цілої команди ГО “Мир на долоні” і я маю надію, що історії героїнь надихнуть жінок в Україні до активної роботи щодо боротьби за рівні права і можливості. Хочу подякувати УВКБ ООН і МОМ за ініціацію цього заходу.
Я рада бачити сьогодні серед прекрасних спікерок Тетяну і Аніфе, приємно знати особисто таких активних жінок, що дійсно представляють громадянське суспільство переселенців.
Мені сподобались слова пані Ноель, що міжнародна спільнота визнає важливу роль жінки в досягненні довгострокових рішень для переміщених людей. Це визначення дійсно має підгрунтя. Я почала свою громадську діяльність в 2016 році. За цей час я мала змогу познайомитись з багатьма громадськими організаціями переселенців і приймаючих громад. Що я хочу сказати, що більше 60 відсотків на чолі організацій стоять саме жінки. Я пишаюсь, що знайома з такими жінками, що за час мого ставлення як громадської діячки, жінки-лідера надихали мене бути сильною і не боятись генерувати ідеї.
До того як я з родиною і дітьми була вимушена виїхати з мого рідного міста Донецька, в мене була улюблена робота, житло, мама, друзі, школи дітей і багато планів на майбутне. Це було стабільне життя. Я була господинею у власній оселі і на дачі, активною жінкою серед друзів, перспективним спеціалістом, і ніколи не лишалася осторонь прохань людей, яких знала.
Життєві врата 2014 року спонукали мене до негайного тимчасового переміщення і адаптації на місцевості, і саме досвід переміщення, ті виклики з якими переселенці живуть кожного дня, бажання інтегруватись в нові громади, проявити себе як ресурс, а не тягар, мотивувало мене і моїх однодумців створити громадську організацію. Ми зрозуміли, що в команді ми всі вже маємо свої цікаві професійні досвіди, які в подальшому і стануть запорукою успіху.
Особисто для мене лідерство – це велика відповідальність в першу чергу перед людьми, котрі повірили в мене. Я досі розумію, що не маю права бути слабкою, але я хочу бути тим самим прикладом жінки-лідера. в Організації близько 400 осіб, з яких понад 250 жінок та дітей. Члени організації завжди докладали зусиль бути корисними, прозорими, дієвими, адже в роботу громадської організації, в її цілі і цінності повірили всі однодумці, що продовжують невгамовно соціально гуртувати громаду.
Розмірковуючи над феноменом лідерства серед жіноцтва в Україні, особливо, що представляють спільнот внутрішньо переміщених осіб, я б хотіла згадати відомий вислів визначної громадської діячки та екс-прешої леді США Елеонори Рузвелт, що так чітко висловилась про внутрішню силу жінок : «Жінка — як пакетик чаю, ніколи не знаєш, наскільки вона міцна, до тих пір, поки вона не потрапить в окріп». Таким окріпом став для більшості з нас досвід внутрішнього переміщення. Цей досвід змусив нас бути і сильними і креативними в нових громадах.
Так, я думаю саме слово креативність стала запорукою успіхів громадьскої організації “Мир на долоні”. Адже інтеграцію наших дітей в приймаючі громади ми вирішили вирішувати саме завдяки проведенню цікавих квестів, заходів для молоді і дітей як переселенців, приймаючої громади, родин учасників АТО. Нас помітили, заходи полюбились місцевим дітям і нашим дітям. Наші перші успіхи ще більш згуртували команду. Далі це були вже великі заходи, як проведення в центрі міста Житомир Всесвітнього Дня Біженця, де ми переселенці своїм прикладом проявили солідарність с біженцями у світі і в Україні. В самі складні періоди життя переселенців в Житомирі саме наша організація змогла залучити деякі гуманітарні програми допомоги, адже наша команда змогла заробити кредит довіри.
Вже маючи досить великий досвід громадської діяльності, активної роботи в Альянсі, роботи в Громадській раді при Мін ТоТ, в якійсь момент ми з командою зрозуміли, що треба знову підійти креативно і запустити проект, що дозволив би і проводити громадську діяльність і мати фінанси для цієї діялності. Це ще одна креативна дворічна робота, тренінги, постійне навчання, візити, щоб розробити свій унікальний соціальний проект – соц підтриємництво. Про цей досвід я можу говорити декілька годин поспіль, бо вже був такий досвід проведення онлайн платформи для заходу Іммунітет до Іллюзій. До речі, хочу подяквати УВКБ ООН і виконавчим партнерам ГО “Крим СОС”, за ті унікальні можливості навчатись, ми вас дуже цінуємо, не тільки я, а й вся наша команда. Також хочу подякувати своїм тренерам, котрі вкладали свої знання і вірили в наш успіх.
Так, ми змогли за 2 роки запустити соціальне підприємство, нетворкинг кафе “Лампочка”, незважаючи на локдаун, дуже тяжкий період 20 року. Це дійсна трансформація нашої громадської діяльності. Цікавий, новий досвід поєднувати соціальне підприємництво і громадську діяльність.
Знаєте, зараз дивлячись назад, згадуючі всю ту важливу роботу, що вже зроблено, я скажу, що, вибір громадської діяльності був вірним шляхом, яким пішли переселенці в Житомирі. Нашу роботу побачила місцева громада, ми спілкувались, чули проблеми не тільки переселенців, але і місцевих і це дало мені сили балатуватись на місцевих виборах і працювати вже системно. Хочу подякувати кожній людині, хто голосував за мене, команді, яка підтримувала та особливо NDI за окремий вагомий внесок в моє навчання.
На сьогоднішній день під керівництвом Представництва Офісу ООН Жінки в Україні наша команда здійснює оцінку потреб ВПО-жінок та розробляє рекомендації стосовно участі жінок у ініціативах щодо соціальної згуртованості в контексті пандемії Covid-19. Ми розробляємо довгострокову стратегію реагування на вплив пандемії на ВПО – жінок.
Якщо говорити про лідерство, то вже ця нова посада і досвід є для мене вкрай важливими. І я вкотре впевнююсь, що попри існуючи стереотипи та професійну сегрегацію саме жінки і, особливо у складні часи, проявляли свої виключні лідерські якості.
Тому мій меседж до кожної жінки, молодої дівчини сьогодні – йти за своєю мрією, вірити в себе, в свою особистість, бо світ змінюється і жінки можуть зробити так багато, щоб зробити цей світ більш інклюзивним з рівними правами для всіх.
І хочу запросити до прекрасного міста Житомир, запрошую до нетворкінг кафе “Лампочка”, де ви зможете також побачити поєднання громадської роботи і соціального підприємства. Мережуймося і робимо світ кращим”.
Аніфе Куртсеітова, Керівниця кримськотатарського культурного центру та ГО “Кримська родина”
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
