Портрети біженців в Україні: Історія Ноди

Нода, біженець  із Демократичної Республіки Конго живе зі своєю дружиною і маленькою дочкою у невеличкій орендованій квартирі в Києві. 9 років тому він був змушений покинути свою рідну країну та шукати притулок через політичні переслідування.

«Я ніколи не був політично активним, – каже Нода. – Я думав та мріяв лише про мистецтво. Після отримання магістерського ступеню в університеті в Кіншасі, я виготовляв на замовлення плакати, брошури тощо. Окрім того, я грав на гітарі в гурті».

У 2009 році, коли Ноду вперше звинуватили в участі в антиурядових протестах, це був час політичної нестабільності та економічної кризи в Конго. Навіть ті, хто були далекими від політики, постраждали лише через те, що опинилися в неправильному місці в неправильний час. Нода йшов центральною вулицею свого міста, коли один із людей неподалік кинув камінь у кортеж президента, який проїжджав повз. Поліція заарештувала всіх, хто був на місці події.

«У мене забрали телефон, годинник, документи, часто викликали на допити, питали про того хлопця, який кинув камінь в машину. Його згодом вбили там же, в тюрмі, проте нам сказали, що він сам помер»

© UNHCR/Irynka Hromotska

© UNHCR/Irynka Hromotska

© UNHCR/Irynka Hromotska

Починаючи з 1990-х років Конго переживає тривалу соціоекономічну та політичну кризу. В рейтингу недієздатних держав Демократична Республіка Конго незмінно займає місце в першій десятці. За останні десятиліття країна пережила дві війни та декілька збройних конфліктів. Багато шкіл було зруйновано, шкільне майно знищили або розграбували. До вже існуючих проблем в освіті додались такі, що пов’язані з воєнним часом: залучення дітей до війни в якості солдат, бродяжництво серед неповнолітніх та сирітство. Часто держава продавала землі, які належали закладам освіти для приватних будівель.

Ноду відпустили через два тижні, але заборонили покидати місто та спілкуватися з журналістами. Спокій тривав не довго. В будинок, де він жив з батьками, вночі увірвалася поліція. Знову допитували, на цей раз про дядька. Чи працює він на нього, чи займається політичною агітацією?

«У мого дядька була неурядова організація «Ne touche pas mon école» (Укр.: «Не чіпайте моєї школи»), – пояснює Нода. – Вона захищала права шкіл та дитсадків, боролася за рівну освіту для всіх та проти незаконних продажів земель, які їм належать».

“Мені тоді було 30 років, я вперше був на кораблі, і до того ж так довго. Майже місяць я провів у трюмі біля двигунів”.

Ноду вдруге посадили за грати. Після того, як він вийшов, він постійно відчував тиск поліції, які переслідували його і фіксували кожен його крок. Батьки Ноди вирішили, що йому буде безпечніше, якщо він покине країну. Вони змогли домовитись і посадили його нелегально на корабель.

«Мені тоді було 30 років, я вперше був на кораблі, і до того ж так довго. Майже місяць я провів у трюмі біля двигунів. Я був привидом, людиною-невидимкою. Коли всі пасажири розважались, їли  та відпочивали на палубі, моєю єдиною їжею був хліб, інколи шоколад. І додавало ще більшої невизначеності те, що я не знав, куди припливу».

В 2011 році корабель, на якому був Нода прибув в Одеський порт. І вже за декілька днів він був у Києві і починав своє нове життя. Перший час йому допомагали нові друзі з різних африканських країн, багато з яких покинули свої країни через схожі причини. Вони порадили звернутись до організацій «Право на захист» і «Рокада», які є виконавчими партнерами Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

“Коли працюєш, тобі нічого не залишається, як швидко вчити мову. Мова це практика”.

Без документів Ноді було надзвичайно складно знайти роботу. Один раз він спав на вокзалі, бо його виселили на вулицю, через те, що не мав грошей, щоб сплатити оренду. Він пробував себе у різних професіях, поки не знайшов себе у виробництві меблів. І зараз він може утримувати себе і свою родину.

«Коли вивчив мову стало легше. Як вивчив? На вулиці і на роботі. Коли працюєш, тобі нічого не залишається, як швидко вчити мову. Мова це практика. Зараз я працюю на виробництві меблів, теж свого роду мистецтво».

Поки ми спілкуємось з Нодою, Дебора, його дружина, починає грати на піаніно. Ця спокійна, чарівна музика створила чудовий фон для їх історії кохання. Через етнічні проблеми Дебора була також змушена покинути Конго. Потім вже вони зрозуміли, що створені один для одного: музика, мистецтво та релігія – це три речі які стали фундаментом стосунків.

«Дебора дуже талановита, працює дизайнером одягу, закінчила курси манікюру та пекарства. Боже, а який же смачний хліб вона готує!», – каже Нода посміхаючись.

Нода та Дебора християни. Вони познайомились у церкві, у якій служать. Нода читає там проповіді та грає на гітарі у групі прославлення, а Дебора співає. Після обов’язкових курсів майбутньої родини, які надавала церква, вони відчули що краще розуміють стосунки та цілі створення родини. Три роки тому вони вирішили одружитись.

«Головне питання, на яке нам треба було відповісти: «Чому саме ця людина? За що ти її любиш?» Не кожен зможе дати відповідь на це питання, але ж це найголовніше», – сміється Нода.

Сьогодні Нода не тільки щасливий батько, але й щасливий музикант. В Україні, його мрія мати свій гурт здійснилася. Разом з музикантами з  африканського фольк гурту вони часто виступають у Києві. Музика – це найкраща мова для порозуміння, переконані виконавці. Нода досі малює, надихаючись природою: фруктами та пальмовим листям із свого рідного міст Кіншаса.

Нещодавно він отримав грант від УВКБ ООН на самозабезпечення щоб підтримати власну музичну студію. Також планує проводити майстер класи для починаючих музикантів, розвивати нові таланти. Завдяки своїй мистецькій діяльності, Нода та Дебора змогли віддячити суспільству, яке так багато їм дало.

Його мандрівка була сповнена невизначеності, але завдяки своєму таланту, творчості та рішучості він реалізовує свої мрії та створив гармонічні стосунки із друзями та родиною.

«Я дуже вдячний за всю підтримку, яку я отримав від України та її народу. Ця країна, її природа, гостинність, смачна їжа продовжує надихати мене на створення нових витворів мистецтва. Я шукав притулку та безпеки, але знайшов ще більше – сім’ю та впевненість у своєму майбутньому».

УВКБ ООН створило серію «Портрети біженців в Україні», щоб передати історії людей, які отримали захист в Україні. За останніми даними, у світі понад 70 мільйонів шукачів притулку, біженців, внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства. Протягом 25 років своєї діяльності в Україні УВКБ ООН розробляє довготривалі рішення для переміщених людей, гарантуючи, що в них є безпечне місце, яке вони можуть назвати домом, де вони зможуть побудувати краще майбутнє

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter