Тисячі українців, життя яких і без того зламані через конфлікт, страждають ще більше через низькі температури взимку.
Починаючи з 2014 року конфлікт на Сході України змусив 1.5 млн людей покинути свої домівки. Період зими, особливо, коли температура опускається нижче -20 ºС, може ускладнити їм життя. Після майже п’яти років, чимало переселенців вичерпали свої ресурси і часто стоять перед дилемою – купувати їжу та ліки чи платити за опалення.
У 2018 році УВКБ ООН (Агентство ООН у справах біженців) активізувало надання гуманітарної допомоги, у тому числі одягу, палива та фінансових коштів тисячам переміщених сімей на сході України. Спільно з партнерами, агентство покращило існуючі притулки та теплі намети неподалік блокпостів біля лінії розмежування, де черги можуть бути доволі довгими.
Пропонуємо ознайомитися з історіями чотирьох переселенців в Україні, які не залишаться без засобів для існування цієї зими завдяки підтримці від УВКБ ООН та організацій-партнерів.
Стефанія зі своєю собакою біля будинку сусідів, де вона живе в Миколаївці, Донецьк. ©UNHCR/ Анастасія Власова
Стефанія, 71
Я прожила в Миколаївці Донецької області багато років. Зими тут дуже холодні та вітряні. Температура може опуститися до -10 ºC.
Обстріли ускладнюють наше життя о цій порі року. Коли вони починаються, перша річ, яку ти робиш – тікаєш у підвал, але взимку там дуже холодно. Коли мій будинок бомбили в 2015 році, я взяла з собою усі теплі речі та ковдри, які мала. Але навіть тоді було холодно.
Після цього я вийшла перевірити мій будинок. Дивно, але багато речей вціліло, включаючи холодильник та телевізор. Але стелі вже не було. Запах був жахливий. Багато речей згоріло і я була змушена переїхати до сусідів.
Після тієї зими, у мене виникли проблеми із нирками і серцем.
Цього року я отримала матеріали для тимчасового укриття від УВКБ ООН. Мені також надали 4 тони вугілля.
Я мрію повернутися назад у свій власний будинок. І спати вночі у своїй нічній сорочці. Ми вже так давно спимо у верхньому одязі. Коли починаються обстріли, ти негайно біжиш у підвал і не маєш часу щоб перевдягнутися.
Сподіваюся, що бойові дії припиняться і мої діти повернуться додому. Моєму онуку лише два роки, проте він вже має багато проблем зі здоров’ям, спричинених стресом і страхом. Він навіть не може дивитися феєрверки, бо боїться, що це можуть бути обстріли.
Сподіваюся, одного дня моя сім’я повернеться.
Владислав, 64
Я з Авдіївки Донецької області. Моя дружина померла багато років тому і дві мої дочки живуть в Криму зі своїми дітьми. Багато людей покинули наше місто.
Після того, як мій будинок був обстріляний в 2015, я оселився в підвалі, тому що дах та більша частина приміщення були зруйновані. Сусіди залишилися зі мною. Уночі ми чуємо звуки обстрілів та вибухи газових труб. Я рубав дерева у саду щоб роздобути дрова.
У нас не було хліба, світла та газу. Ми їли картоплю, яку виростили влітку і якщо хтось йшов надвір, ми питали, куди він збирається, щоб знати, де шукати тіло, якщо його вб’ють.
Грошова допомога від УВКБ ООН допомагає Владиславу заплатити за електроенергію і нагріти піч. ©UNHCR/Анастасія Власова
Зараз я не можу залишатися на самоті. Я боюся. Я вдячний своїм сусідам – щодня після опівдня я йду до їхнього будинку щоб зігрітися. Ціни на вугілля високі, і я майже не їв влітку, щоб купити вугілля на зиму. Грошова допомога від УВКБ ООН має допомогти заплатити за світло. Я не можу платити зі своєї пенсії, яка складає лише 1,900 грн (близько 67$) на місяць.
Я дуже сумую за своєю донькою. На жаль, є проблеми з телефонною лінією на моїй вулиці, тож я не міг зателефонувати їй близько місяця.
Я хочу миру. Я не хочу, щоб люди голодували та мерзли. Я не хочу, щоб діти чули вибухи. Сподіваюся, що мир нарешті настане.
Олена в її квартирі біля лінії розмежування з 7-місячною Єлизаветою. ©UNHCR/Анастасія Власова
Олена, 23
Я живу в Майорську Донецької області зі своєю донькою Єлизаветою, якій 7 місяців.
Я переїхала сюди після того, як моя мати померла в 2017 році. Я була дуже засмучена. Мені не хотілося жити, тому, коли моя подруга запропонувала переїхати до неї, я залюбки погодилася.
Але то була дуже важка зима. Оселившись неподалік від лінії розмежування з маленькою дитиною на руках, я відчувала всю складність того, що відбувається.
УВКБ ООН і організація-партнер ГО «Проліска» дали Олені піч для обігріву її квартири. ©UNHCR/Анастасія Власова
У моїй будівлі немає централізованого опалення, тож я була дуже щаслива, коли УВКБ ООН та організація-партнер ГО «Проліска» принесли мені обігрівач. Найважливіша річ – це опалення. Інші організації також допомагають. Дуже важко, коли маєш маленьку дитину.
Сподіваюся, ми зможемо переїхати в інше місце, безпечніше, ніж це. Поряд немає лікарні чи аптеки і я завжди турбуюся про те, як швидко приїде швидка, якщо щось трапиться.
Надія виростила 15 усиновлених дітей в Донецьку. ©UNHCR/Анастасія Власова
Надія, 59
Ви не уявляєте, через що ми пройшли від початку конфлікту.
Перші два роки ми жили в селі Жованка дуже близько від лінії розмежування і були під обстрілами майже щодня. Наш будинок був зруйнований, а собаки вбиті. Ми не могли навіть прогулятися по вулиці, бо навколо були міни.
Особливо важко було взимку. Вікна зруйновані і ми намагалися зберегти хоча б якесь тепло. Коли йшов дощ, наш дах протікав і більшість часу не було світла. Ми були дуже налякані, але нам було нікуди йти.
Надія з двома усиновленими дітьми в їхньому будинку в Часів Яр. ©UNHCR/ Анастасія Власова
У 2016 році, завдяки організації «Проліска», ми змогли переїхати в безпечніше місце – місто Часів Яр. Це перша організація, яка нас підтримала і ми були дуже вдячні. Вони надали нам їжу, теплий одяг, вугілля та ліки.
Разом ми виростили 15 всиновлених дітей і нашу власну дочку. Більшість наших дітей з особливими потребами. Деякі з них вже виросли і мають свої власні родини. Минулого року УВКБ ООН надало нам теплі куртки для усіх дітей, а також теплі ковдри, постільну білизну, рушники і кухонний посуд.
Нещодавно я відвідала концерт. У той час, як аудиторія насолоджувалася виставою, я почала плакати. Життя таке несправедливе! Деякі люди мають шанс жити щасливо, у той час, як інші позбавлені навіть базових послуг у своїх селах вздовж лінії розмежування.
Сподіваюся, конфлікт скоро припиниться. Солдати повернуться додому до своїх сімей, а люди на Сході України будуть мати нормальне, мирне життя.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
