В Агентстві ООН у справах біженців працюють понад 11 500 співробітників. Знайомтеся з Олександрою Литвиненко, яка використовує свій власний досвід переміщення, щоб допомогти тим, хто мусив переїхати внаслідок конфлікту в Україні.
© Фото: УВКБ ООН/Євген Гусєв
Ім’я: Олександра Литвиненко, 41, з Луганська, Україна.
Посада: Молодший радник з питань захисту. Працює вже чотири роки в Агентстві ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у місті Сєвєродонецьку, допомагаючи людям, які постраждали внаслідок конфлікту на сході України.
Чому Ви стали працівником гуманітарного Агентства?
Коли у 2014 році у східній Україні почався збройний конфлікт, мені довелося рятувати своє життя. Маючи досвід, що я пережила, мені хотілось допомогти іншим, які так само постраждали через конфлікт.
Луганськ, місто, де я жила, почали обстрілювати влітку, і це було небезпечно. У серпні я провела десять ночей у підвалі нашого дому. У нас не було електрики і води, і було холодно, тому я одягнула теплий одяг, щоб там можна було спати. У нас не було мобільного зв’язку, тому я не знала, що відбувається на вулиці. Це було страшно. Саме тому я вирішила поїхати.
Коли я виїхала з Луганська, я мала з собою одну валізу, наповнену літнім одягом. Багато людей думали, що ми просто поїдемо на декілька тижнів. Як на канікули. Я плакала, коли перейшла контрольно-пропускний пункт на територію, контрольовану урядом.
У Сватовому (три години їзди від міста Луганська) мені була потрібна нова робота, щоб я могла заробляти гроші і підтримувати своїх батьків. Я подавала заяви на різні посади по всій України, але мені, як внутрішньо переміщеній особі (ВПО), було непросто знайти роботу.
Інколи я відвідувала інших переміщених осіб та зустрічалася зі співробітниками УВКБ ООН, які допомагали їм. Я розповідала їм, як живуть ВПО, і що вони потребують, тому що я сама, як ВПО, знала, що це таке. Зрештою, УВКБ ООН запропонувало мені роботу.
Тепер я намагаюся розповідати всім про свій особистий досвід. Я кажу іншим людям: будь ласка, не здавайтеся, спробуйте боротись.
Олександра спілкується з представниками програми Європейського Союзу з Цивільного захисту та гуманітарної допомоги (ECHO) й УВКБ ООН під час роздачі допомоги у м. Кремінна, Луганська область. Фото: УВКБ ООН/Євген Гусєв
Які найцікавіші і складні речі у Вашій роботі?
Наприкінці минулого року у світі було зафіксовано рекордні 68,5 мільйонів людей по всьому світі, переміщених через війни та переслідування. Ця цифра включає 40 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, які залишаються переміщеними в межах своїх країн походження.
Я можу використати свій власний досвід ВПО, щоб допомогти іншим. Наприклад, я не знала, що коли я поїду зі своєї домівки, мені знаобляться певні речі, як-от постільна білизна. Після того, як я приєдналася до УВКБ ООН, я могла точно порадити, що саме знадобиться внутрішньо переміщеному населенню.
Мій попередній досвід роботи також був дуже корисним, оскільки перед тим як приєднатись до Агентства, я працювала десять років з різними соціальними організаціями. Всі ці знання тепер я застосовую у своїй роботі в УВКБ ООН.
Яким був Ваш найгірший день на роботі?
Кожен день, коли я чую, що гинуть люди – найгірший. Особливо якщо це ті люди, з якими ми познайомились, коли надавали їм допомогу. Наприклад, я нещодавно відвідувала пару стареньких, яким ми надали зимовий одяг та грошову допомогу від УВКБ ООН через нашого партнера – НУО «Проліска». Через кілька тижнів я дізналась, що чоловік помер. Я відчула порожнечу. Я поїхала до жінки, щоб підтримати її та показати, що вона не одна.
Дуже важко розмовляти з людьми про їхню втрату. Пара літніх людей прожила у місті, що називається Щастя, на лінії розмежування. Вони зустрілись ще дітьми, а потім не бачились 20 років. Пізніше, із розгортанням конфлікту, жінка залишила рідний Луганськ і, ставши переселенкою, переїхала до чоловіка у Щастя. Це нагадує історію Ромео і Джульєти.
Яким був ваш найкращий день на роботі?
Я пам’ятаю один раз в перші дні моєї роботи в УВКБ ООН, коли наш офіс роздавав теплі речі для ВПО. Це був кінець жовтня 2014 року. До кінця роздачі до нас підійшла молода жінка з трьома дітьми. Її діти були одягнені в легкі куртки більшого розміру, і вони не захищали дітей від холодної погоди. Нам пощастило мати декілька зайвих теплих курток для дітей, в які ми тут же й одягнули дітей. Пам‘ятаю, як у той момент, у всіх нас були сльози на очах. І я відчувала себе щасливою і задоволеною від роботи, яку роблю, тому що це була велика допомога для особливо вразливих людей, постраждалих внаслідок конфлікту.
Незабаром та пані, мама трьох дітей, яким ми допомогли, стала місцевим волонтером і почала допомагати УВКБ ООН здійснювати такі роздачі. Більше того, мені ще приємніше було дізнатись, що через чотири роки після нашої першої зустрічі, вона має роботу і інтегрується у своєму новому селі, де тепер проживає, тоді як на початку переміщення вона мала всього три куртки для своїх дітей.
Я хочу вірити, що ситуація стане краще. Ми будемо продовжувати нашу роботу. В УВКБ ООН ми оптимісти! І, можливо, одного дня я повернуся додому.
________________________________________________________________________________________________
УВКБ ООН, Агентство ООН у справах біженців, працює у 128 країнах, де допомагає чоловікам, жінкам та дітям, які змушені були залишити свої домівки через війни та переслідування. Наша штаб-квартира знаходиться у Женеві, але більшість наших співробітників працюють на місцях, допомагаючи біженцям. Ця історія є частиною серії матеріалів, що презентує наш персонал та їхню роботу.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
