Школярі в Луганській області починають новий навчальний рік, сподіваючись на мир

Семирічна Валерія Головко щиро посміхалася, заходячи до школи 1 вересня з букетом червоних троянд, готова до першого в її житті уроку.

Лера посміхалася, попри те, що вона рано прокинулася, щоб втиснутися у переповнений автобус, щоб дістатися до школи у Великій Вергунці, передмісті Луганська.  Школа в її селі Червоний Яр була зруйнована внаслідок обстрілу в 2014 році.

Конфлікт на сході України забрав понад 10000 життів. Було пошкоджено щонайменше 700 шкіл, в тому числі 55 з початку 2017 року. Часті бойові дії у зоні поблизу лінії розмежування продовжують руйнувати цивільну інфраструктуру. Питання безпеки залишається головною проблемою для майже 800 000 людей, які проживають у Донецькій і Луганській областях.

“ Я бачу питання в їхніх очах. Я бачу, що вони переживають.”

У свій перший день у недавно реконструйованій школі Валерія з гордістю носила великий білий бант на голові – за місцевою традицією – та синій рюкзак від ЮНІСЕФ за спиною з необхідним канцелярським приладдям від УВКБ ООН.

Пані Антоніна Стрелець, вчителька, роздає першокласникам аркуші паперу з ескізами білих голубів.

«Діти, що найважливіше у житті?», – питає вона у класу, коли учні починають розфарбовувати ескізи. «Мир», – відповідають вони хором. Хтось додає: «І любов».

53-річна пані Антоніна каже, що їй важко бути на урочистому відкритті навчального року, тому що це повертає її до спогадів про літо 2014 року, коли її мати загинула від снаряду, який влучив у її будинок.

Зараз вчителька часто помічає, які сумні очі у школярів. «Я бачу, що вони стурбовані та напружені», – каже вона. «Я бачу питання в їхніх очах. Я бачу, що вони переживають – це передається від батьків».

Вона також бачила, як цей конфлікт зробив сім’ї значно біднішими, оскільки дітям часто бракує продуктів харчування та предметів першої необхідності – таких як одяг, книги та іграшки. Багато дітей також скучають за своїми батьками, яким доводиться подорожувати, щоб заробити на життя.

Мати Валерії має інвалідність з дитинства, і сім’я живе дуже скромно, без батька. Вони виживають завдяки бабусі, яка впродовж останніх 15 років працює консьєржкою в Москві та заробляє близько 245 доларів США на місяць.

У сім’ї було зовсім мало грошей на підготовку Валерії та її 13-річної сестри Дарії до школи, тому вони були в захваті, коли за день до початку школи Олександр Бакши, фахівець з питань житла УВКБ ООН у Луганську, приніс їм набір товарів для особистої гігієни від Міжнародної організації з міграції (МОМ).

“Я підбігла до школи і побачила, як наш сторож плаче біля входу.”

Пан Бакши також пообіцяв їм встановити нові двері в їхньому будинку, адже попередні були зруйновані внаслідок обстрілу.

З моменту відкриття офісу в Луганську восени 2015 року, Агентство ООН у справах біженців стало основним постачальником гуманітарної допомоги від ООН в цій зоні. Співробітники УВКБ ООН видали матеріали для ремонту житла більш ніж 1500 сім’ям, відремонтували 88 будинків і лише у 2017 році допомогли відремонтувати 89 шкіл.

Одна з таких шкіл – це школа Валерії у Великій Вергунці. Ще у серпні 2014 року на ігровий майданчик впав мінометний снаряд, розбивши вікна і спричинивши пожежу.

«Я підбігла до школи і побачила, як наш сторож плаче біля входу, кажучи: «Наша школа горить», – розповідає пані Ольга Сергєєва, директор школи. За її словами, тоді у місті було вбито 13 мирних жителів, але, на щастя, всі діти залишилися живими.

“ В нашій школі завжди стоїть галас, і ми не чуємо обстрілів.”

Тепер кратер на місці падіння бомби вкритий травою, але на шкільних стінах та залізних гімнастичних снарядах залишаються сліди від шрапнелі. Кольорові ведмідь, кролик та кіт, зроблені зі старих автомобільних шин, оживляють ігровий майданчик і відволікають дітей від конфлікту, який тепер завжди поруч: діти знають, що лісова посадка за їхнім ігровим майданчиком – це замінована територія, і їм забороняють ходити до річки Сіверський Донець, яка тепер є фронтом бойових дії. Наявність боєприпасів, що не вибухнули, навколо житлових районів є загрозою для місцевого населення та негативно впливає на його матеріальне становище.

57-річна пані Ольга Сергєєва, директор школи, яка працювала тут з початку 1980-х років, каже, що діти часто бояться грому та не люблять феєрверки. Але вчителі намагаються проводити для них різні заходи, щоб допомогти їм забути про конфлікт, що триває.

«Добре, що в нашій школі завжди стоїть галас, і ми не чуємо обстрілів», – каже пані Ольга.

Конфлікт на сході України триває вже четвертий рік, і УВКБ ООН продовжує закликати всі сторони конфлікту забезпечувати захист цивільних осіб і житлових районів від наслідків бойових дій та обстрілів.

Читати цю історію на глобальному сайті УВКБ ООН (англійською)

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter