Пану Сергію та його дружині довелося самостійно розібрати бомбу, яка влучила у їхній дім у зоні конфлікту, що призвів до внутрішнього переміщення понад 1,5 млн. осіб.
Пан Сергій* та його дружина Наталія під час обстрілів ховаються у підвалі. © УВКБ ООН
Літня пара вже звикла до обстрілів. Починаючи з березня того року їхнє село Переможне на сході України знаходилося близько до фронту бойових дій, і більшість мешканців села втекли. На очах у пана Сергія та пані Наталії тихе та процвітаюче місце перетворилося на поле бою.
Під час обстрілів вони ховалися у підвалі, де зазвичай під час холодних зим зберігалися їжа та овочі. Підвал став їхнім домом у найтяжчі часи конфлікту протягом серпня 2014 року, коли більшість сусідніх будинків були зруйновані.
Проте, одного дня обстріли раптом припинилися. Помітивши це, пан Сергій вийшов зі свого імпровізованого бункеру.
«Це був дивовижний день: дуже гарне блакитне небо, тихо, немов благословення, і тут це трапилося», – згадує він.
“Був дивовижний день.”
Зненацька, у блакитному небі з’явився довгий металевий об’єкт і пробив дах будинку, який пан Сергій побудував понад 40 років тому. «Навіть не постукав!», – жартує він.
Це була ракета «Смерч» шести метрів завдовжки: вона прорвалася крізь перший поверх і зарилася на метр у підлогу. Лише один з чотирьох зарядів ракети голосно вибухнув, струснувши фундамент будівлі та вкривши будинок пилом.
«Перше, що я зробив, – каже пан Сергій, – так це привітав гостю та сказав їй, що це трохи не той вид гуманітарної допомоги, на який я чекав того дня».
Пан Сергій звернувся до групи з розмінування, сподіваючись, що вони зможуть прибрати бомбу з його оселі. Але, прийшовши до нього, спеціалісти повідомили йому, що єдиним варіантом буде підірвати бомбу – і, разом із нею, весь будинок.
Сергій показує співробітнику УВКБ ООН у Луганську місце, куди влучила ракета. © УВКБ ООН
Після того, як пан Сергій наполіг на тому, що він хоче зберегти свій будинок, спеціалісти жартома сказали йому, що єдиним варіантом буде розібрати цю бомбу на деталі – нездійсненне завдання, яке б поставило під загрозу його власне життя та життя інших. «Коли я почув це, сказав їм: «Дякую за гарну пораду, хлопці! Тож забирайтеся звідси швидше, бо я почну роботу прямо зараз!»
Того ж дня чоловік почав розбирати бомбу – деталь за деталлю, гвинтик за гвинтиком, провід за проводом, поки його дружина ховалася у підвалі. Сусіди іноді радили йому зупинитися, але він був налаштований рішуче. «Цей будинок – усе, що залишилося у нашому житті, – сказав їм пан Сергій. – Якщо ми полишимо його, наше життя закінчиться. Я розбиратиму цю бомбу до кінця».
Згодом пан Сергій став легендою серед жителів села, оскільки багато хто вирішив, що він загинув, почувши гучні вибухи інших снарядів. Однак через 19 днів бомба була розібрана повністю, і спеціалісти підірвали вибухову частину подалі від будинку Сергія.
“Цей будинок – усе, що залишилося у нашому житті.”
Незважаючи на те, що їхнє випробування скінчилося, Сергій і Наталія все ще стикаються з величезними проблемами в своєму повсякденному житті. Як і мільйонам інших людей, їм доводиться стояти у черзі на КПВВ і переходити пішки через небезпечний міст, щоб відвідати родину, друзів і медичні установи. Їхні пенсії складають лише 30 доларів США на місяць, але багато інших людей взагалі нічого не отримують.
На сьогоднішній день жителі непідконтрольних уряду територій зобов’язані реєструватися в державних органах української влади як внутрішньо переміщені особи, щоб отримувати свої законні пенсії – попри те, що право на пенсію гарантоване законом для всіх громадян. Кожні два місяці тисячам людей похилого віку, в тому числі людям з інвалідністю на інвалідних візках, доводиться повинні здійснювати небезпечну і дороговартісну подорож через лінію розмежування, щоб поновити свою реєстрацію. Перетин лінії розмежування взимку є особливо ускладненим: людям доводиться стояти у довгих чергах у морозну погоду, наражаючись на небезпеку обстрілів.
Завдяки підтримці з боку донорів, включно з фінансуванням Європейського Союзу та США, Агентство ООН у справах біженців, надало пану Сергію та його дружині матеріали для ремонту даху їхнього будинку. Також подружжя отримало предмети першої необхідності для дому та гігієнічні набори; співробітники УВКБ ООН до них регулярно навідуються.
Але, допоки конфлікт не завершиться, у найближчі місяці, а, можливо, й роки, на них чекають труднощі.
Поки конфлікт триває, Україна стає однією з найбільш забруднених мінами країн, і жертвами цього стає все більше мирних жителів.
Але пан Сергій знає, як зберегти віру, більше за інших.
«Секрет того, що я досі живий, – це вдячність. – каже він. – Вдячність за життя, яке я прожив. Вдячність за мир, який колись настане».
*Імена змінені з міркувань безпеки.
Читати цю історію на глобальному сайті УВКБ ООН (англійською мовою)
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
